Узагальнення судової практики Бориспільського міськрайонного суду Київської області щодо застосування судом законодавства, що регулює захист прав споживачів, у справах про визнання правочинів недійсними з підстав наявності у договорі несправедливих умов

 На виконання листа Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року №07-15/2/2017 Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики у справах щодо застосування судом законодавства, що регулює захист прав споживачів у справах про визнання правочинів недійсними з підстав наявності у договорі несправедливих умов за 2015-2016 роки.

Розгляд судами справ про захист прав споживачів, має певну специфіку яка полягає в тому, що правовідносини, які виникають у сфері діяльності споживача регулюються не тільки Законом України «Про захист прав споживачів», Цивільним кодексом України, а також  іншими Законами України та договором, який укладений між позивачем та відповідачем.

Необхідною умовою правильного вирішення будь-якого спору є вірне визначення правових норм, якими регулюються спірні відносини. Що стосується розглядуваної категорії справ, то порівняно із ЦКУ та спеціальними законами Закон про захист прав споживачів передбачає певні пільги та додаткові гарантії прав споживачів, а саме:

– звільнення споживачів за позовами, що пов’язані з порушенням їхніх прав, від сплати судового збору (ч. 3 ст. 22 Закону);

– додаткові підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача (ст. 18)

– сплата пені у розмірі 3 % вартості роботи (послуги) за кожен день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором. Коли ж вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3% загальної вартості замовлення (ч. 5 ст. 10) та ін.

Однак преференції для однієї сторони неминуче обмежують іншу. Отже, пільги та гарантії прав споживачів обертаються додатковими обов’язками для продавців, виробників товарів, виконавців робіт та надавачів послуг. Саме тому застосування Закону про захист прав споживачів до спірних правовідносин є бажаним для споживачів та невигідним для їх контрагентів. І цілком логічно, що позивачі в цій категорії справ наполягають на застосуванні Закону про захист прав споживачів, а відповідачі – заперечують його поширення на спірні відносини.

Завдання суду полягає в тому, щоб розібратись, чи застосовувати положення вказаного Закону в тих чи інших випадках. З цього приводу в Листі ВСУ  від 01.02.2013 р. «Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» зазначено, що хоча Закон про захист прав споживачів не визначає певних меж його дії, але з огляду на характер правовідносин, які ним регулюються, та демократичні принципи цивільного судочинства, можна зробити висновок, що ним регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону про захист прав споживачів.

Водночас, окремі види правовідносин з участю споживачів регулюються й спеціальними законами України (наприклад, страхування, перевезення, фінансові послуги, житлово-комунальні послуги тощо). В таких випадках Закон про захист прав споживачів застосовується в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Відносини щодо вчинення нотаріусом нотаріальних дій, а також відносини із надання професійної юридичної допомоги адвокатами Законом про захист прав споживачів не регулюються.

Наявність значної кількості законів і підзаконних актів, підтверджує те, що відносини, які регулюються не обмежені діями самого Закону «Про захист прав споживачів», а також і іншими нормативно-правовими актами.

У судовій практиці, судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області найбільше застосовують Закон України «Про захист прав споживачів» та Цивільний кодекс України. Про те це не означає, що є зайвим враховувати інші нормативні та під нормативні акти. Якщо проаналізувати Закон «Про захист прав споживачів» то у багатьох випадках він містить посилання на інші нормативно правові акти. Стаття 2 зазначеного закону встановлює що законодавство про захист прав споживачів складається як із Закону, Цивільного, Господарського кодексів України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. У Законі також вказується на пріоритет міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, що свідчить що певні правовідносини у сфері захисту прав споживачів можуть регулюватись і міжнародними договорами і угодами, як резолюція Генеральної Асамблеї ООН 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», положень міжнародних угод Світової Організації Торгівлі, учасником якої є Україна.

Суб’єктом цивільно-правових відносин є громадянин – споживач і він виступає позивачем у категорії справ по яких Застосовується Закон України «Про захист прав споживачів». У ст.1 зазначеного закону визначено що, споживач – фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (товари, роботи, послуги) для особистих (власних)побутових потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов’язків найманого працівника;

Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Розмежування сфери правовідносин, що регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та сферою застосування інших нормативно-правових актів, може мати місце за суб’єктом правовідносин, його намірами та відповідачем, який забезпечує виконання намірів споживача.

У Законі України «Про захист прав споживачів» визначено суть термінів, що вживаються в ньому і дають можливість визначитись зі сферою застосування зазначеного Закону, інших Законів та інших нормативно-правових актів.

За період 2015 року на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебувало 4 справ з застосування законодавства, щодо захисту прав споживачів у справах про визнання договорів недійсними. Дані справи були розглянуті, з ухваленням рішення, 2 справи - в позовних вимогах було відмовлено, в 2 справах - задоволено. Також було подано 4 апеляційні скарги, однак суд апеляційної інстанції залишив рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області без змін, в одному випадку була подана касаційна скарга, але рішення апеляційної та першої інстанції залишено без змін.

За період 2016 року на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебувало 17 справ з застосування законодавства, щодо захисту прав споживачів у справах про визнання договорів недійсними.

Дані справи були розглянуті, з ухваленням рішення, 5 справ -  в позовних вимогах було відмовлено,  в 12 справах - задоволено. Також було подано 7 апеляційних скарг, однак суд апеляційної інстанції залишив рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області без змін у 5 випадках, та станом на день проведення узагальнення рішення апеляційної інстанції невідомо.

04.02.2016 року позивач К-та І.М. звернувся до суду з  позовом про визнання кредитного договору та договору іпотеки  недійсними до  ПАТ « Райффайзен банк Аваль» про визнання  недійсним кредитного договору від 17.12.2007 р. та визнання  недійсним договору іпотеки від 17.12.2007 р.

В обґрунтування позовних вимог  зазначив, що  17.12.2007 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ « Райффайзен банк Аваль»,  та ним, К.-ою І.М. було укладено кредитний договір про надання кредиту у розмірі 22228,50 доларів США строком на 240 місяців до 17.12.2027 року, з відсотковою ставкою 14,25 % річних. На забезпечення виконання даних кредитних зобов’язань, 17.12.2007 р. було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира. Зазначає, що не був ознайомлений із істотними умовами кредитного договору, не отримав  інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, чим був введений  відповідачем в оману, оскільки про валютні ризики не попереджався, був  введений  в оману діями відповідача під час укладення договору кредиту в доларах США, так як ніякої інформації окрім тексту кредитного договору не отримував та не підписував. Вважає, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору,  тому з врахуванням вимогст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст.203,215 ЦК України, є наявні підстави для визнання правочинів, укладених між сторонами, недійсними.  Умови кредитного договору, процедуру укладення такого договору та дії банку щодо видачі кредиту в іноземній валюті позивач вважає незаконними та такими, що порушують його права, у зв'язку  з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

При цьому суд виходив з того, що в судовому засіданні не було встановлено жодного з порушень закону з боку відповідача при укладенні оспорюваного кредитного договору, на які вказує позивач в позові, оскільки, позивачем не надано на підтвердження цього будь-яких доказів, навпаки письмові докази підтверджують повну обізнаність позивача при вчиненні ним всіх дій, пов’язаних з отриманням та подальшою виплатою своїх кредитних зобов’язань з всіма видами виплат. Під час судового засідання представник позивача не надав доказів які б вказували, що між сторонами не досягнуто згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились на його думку або щодо його розірвання. Оскаржуваний договір укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов’язкову силу для самих сторін. 

Не погоджуючись з таким рішенням К.-та І.М. 14 липня 2016 року подав апеляційну скаргу, вважав що рішення Бориспільського міськрайонного суду винесено з порушеннями норм матеріального та процесуального права та неповним з’ясуванням всіх обставин справи.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року в апеляційній скарзі К.-та І.М. відмовлено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції було законним та обґрунтованим в порядку ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги підстав для його скасування чи зміни не було.

14.07.2015 позивач Г-.он О.М. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду з позовом про захист прав споживача, визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди до ТОВ «Євролізинг Україна», в якому просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №002356, укладений між ним та відповідачем, та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 92000 гривень в рахунок повернення коштів, сплачених за договором фінансового лізингу №002356 та грошові кошти в сумі 460 гривень в рахунок відшкодування понесених витрат у вигляді банківської комісії, а всього на загальну суму 92460 гривень, а також стягнути грошові кошти  у сумі 92000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 червня 2015 року з метою отримання та подальшого придбання на умовах договору фінансового лізингу автомобіля Hyndai SantaFe позивач звернувся до відповідача в офіс, де позивачу було запропоновано даний транспортний засіб за ціною 17692, 31 євро, на що він погодився. В наданих позивачу на ознайомлення та підписаних представником відповідача примірниках договору була відсутня ціна предмету лізингу, а в додатках №1 та №2 вартість предмета лізингу значилась 17692,31 грн. Позивач стверджує, що підписав договір, а також на пропозицію представника відповідача підписав примірник додатків до договору з іншою ціною, який пояснив, що вони потрібні для страхової компанії та не мають юридичної сили. Сплативши  запропонований як необхідний для оформлення договору адміністративний платіж у сумі 92000 гривень, позивач повернувся до офісу відповідача та забрав пакет документів, після чого виявив, що представник відповідача заповнив підписаний примірник договору з іншою, значно більшою ціною, а саме 35384,62 євро.

Позивач стверджує, що  придбання автомобіля за ціною 35384,62 євро не відповідає досягнутим домовленостям та внутрішній волі позивача, також ним було виявлено, що відповідно до положення п.12.1 договору передбачено, що у разі розірвання договору фактично сплачений позивачем адміністративний платіж не повертається. Позивач вважає несправедливими зазначені умови укладеного ним договору, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдають шкоди споживачеві, що є підставою для визнання договору недійсним та відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, яка полягає в завданих позивачу душевних стражданнях та викликає вжиття додаткових зусиль з метою поновлення порушених прав. Завдану йому моральну шкоду позивач оцінює в сумі 92000 гривень.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2015 року позов задоволено частково, визнано недійсним договір фінансового лізингу №002356, укладений між Г.-ом О.М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», на користь позивача,  грошові кошти в сумі 92000 гривень в рахунок повернення коштів, сплачених за договором фінансового лізингу №002356 та грошові кошти в сумі 460 гривень в рахунок відшкодування понесених витрат у вигляді банківської комісії, а всього на загальну суму 92460 гривень (дев’яносто дві тисяч чотириста шістдесят гривень). В частині інших позовних вимог відмовлено.

При цьому суд виходив з того, що положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін,  порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідач 24.12. 2015 року подав апеляційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29.06.2015 року в  апеляційній скарзі відмовлено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що судом першої інстанції повно та всебічно з’ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права,  підстави для його скасування відсутні.

При розгляді зазначених спорів у суддів Бориспільського міськрайонного суду не виникало проблемних та спірних питань щодо їх вирішення.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що розглядаючи справи даної категорії судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області дотримуються вимог матеріального та процесуального законодавства, ретельно вивчають матеріали справ, всебічно, повно і об’єктивно досліджують обставини справи, ухвалюючи кінцеве рішення у справі, про що свідчить відсутність скасованих рішень в даній категорії справ за період 2015-2016 року.

Стосовно пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики з цієї категорії справ, слід зазначити, що при розгляді справ та ухвалені рішень суддям потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Верховного та Вищого Спеціалізованого Суду, практики Європейського суду з прав людини та обговорювати причини скасування судових рішень судами вищої інстанції.