Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Органом досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувалась у тому, що вона, працюючи директором ТОВ «Тетіс-Дихальні системи», зареєстрованого як суб'єкт здійснення міжнародних передач товарів, 17 жовтня 2013 року у пункті пропуску ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», усупереч вимогам ст. 24 Закону України від 20 лютого 2003 року № 549-IV «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» та Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року № 1807, достовірно знаючи про те, що стаціонарна гідроакустична станція виявлення та супроводження підводних плавців «Нерпа-М» та гідроакустичний прилад підводної охорони «Трал-М» є товарами військового призначення і що їх міжнародна передача підлягає обов'язковому державному експортному контролю, здійснила міжнародну передачу зазначених товарів, а саме ввезла на територію України з Російської Федерації, особисто їх отримавши на підставі довіреності по «карнету» для тимчасового ввезення «А.Т.А. RU/1/13/0237» від 14 жовтня 2013 року без відповідного дозволу чи висновку Держекспортконтролю України.
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.05.2015 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК і по суду - виправдано.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 06.04.2016 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.05.2015 року залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду прокурор звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на істотні порушення процесуального закону.
На думку прокурора місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 суб'єктивної та об'єктивної сторони складу злочину, на що не звернув уваги апеляційний суд і всупереч вимогам ч. 2 ст. 92, ч. 3 ст. 93, ч. 3 ст. 99 КПК визнав допустимим доказом, наданий стороною захисту висновок Міністерства оборони України від 15 листопада 2011 року. На думку прокурора, апеляційний суд, допитавши в судовому засіданні свідка ОСОБА_7, не дав належної оцінки його показанням у сукупності з доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження. Також прокурор указує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2017 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
При цьому суд виходив з того, що відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Основного Закону України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
За змістом ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - потерпілого.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Цей суд перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивований у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у порушенні встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експертному контролю, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, після чого дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_6 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об'єктивними, достовірними доказами, отриманими в ході досудового та судового слідства.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК місцевий суд у своєму рішенні вказав, виходячи з чого він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 333 КК.
Так, у ході розгляду кримінального провадження місцевий суд:
- допитав свідка ОСОБА_8 (який показав, що на той час вищевказаний товар не ідентифікувався як товар військового призначення); свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (котрі підтвердили факт міжнародної передачі вказаних товарів та його митного оформлення, однак щодо факту належності товарів до товарів військового призначення нічого пояснити не змогли); експертів ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які дали показання про те, що вони висновком від 14 березня 2014 роки визначали відповідність міжнародної передачі вказаних товарів за наявності дозволу Держекспортконтролю України та висновку Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України від 13 лютого 2014 року, однак не могли визначити, чи належить цей товар до товарів військового призначення, оскільки було декілька суперечливих висновків Міністерства оброни щодо ідентифікації даних товарів; свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які кожен окремо пояснили, що істинної ідентифікації та призначення товару встановлено не було;
- дослідив зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, зокрема, дані, що містились: у висновку експертизи в галузі державного експертного контролю від 14 березня 2014 року; у висновку Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України від 13 лютого 2014 року; у висновку Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України від 15 листопада 2011 року (про те, що надані на дослідження вироби «Трал-М» та «Непра-М» відносяться до товарів, які не є спеціально призначеними для військового використання або для розроблення, виробництва чи використання у виробах військового призначення), а також дані, що містились у листах Міністерства оборони України від 30 липня та 06 серпня 2013 року.
Надавши кожному з указаних доказів у сукупності належну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що матеріали кримінального провадження не містять беззаперечних доказів того, що товар, який ОСОБА_6 ввезла на територію України з Російської Федерації, належав до товарів спеціально призначених для військового використання, як і не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 була безперечно обізнана стосовно того, що вищевказаний товар належить до товарів, спеціально призначених для військового використання.
Після скасування касаційним судом попередньої ухвали апеляційного суду від 11 серпня 2015 року щодо ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції провів новий розгляд і постановив ухвалу від 06 квітня 2016 року, якою виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.
Цей суд належним чином проаналізував доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, які є аналогічними його касаційній скарзі, і, допитавши свідка-експерта ОСОБА_7 (показання якого в судах першої та апеляційної інстанцій різнилися між собою і були суперечливими), дослідивши наданий на вимогу суду висновок від
15 листопада 2011 року, завірений посадовими особами Центрального наукового-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, обґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора.
Доводи прокурора про те, що апеляційний суд усупереч положенням кримінального процесуального закону безпідставно визнав належним та допустимим доказом висновок Центрального наукового-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України від 15 листопада 2011 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на вимогу суду було надано його копію, завірену належним чином посадовими особами установи, яка його проводила, і сумніву в колегії суддів не викликає.
Крім того, апеляційний суд дав правильну оцінку наявним у матеріалах кримінального провадження листам Міністерства оборони України від 30 липня та 22 серпня 2013 року з урахуванням того, що в ході судових розглядів сторона обвинувачення не надала доказів на підтвердження їх легітимності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд відповідно до положень ст. 439 КПК виконав вказівки суду касаційної інстанції, свої висновки належним чином умотивував. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
_03_03.png)
