Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі про стягнення коштів

У квітні 2012 року Особа 1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 206 000 євро та 3% річних, а всього  4 602 906, 96 грн.

Свої вимоги позивач Особа 1 обґрунтував тим, що він передав відповідача протягом 2003 року 206 000 євро, а вона, у свою чергу, зобов’язалася їх повернути до 18 квітня 2010 року відповідно до умов генеральної боргової розписки від 11 червня 2007 року, однак у вказаний строк кошти не повернула.

Оскільки відповідачка починаючи з травня 2010 року жодних фактичних дій з приводу повернення грошових коштів не вчинила, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 4 522 579 грн. 90 коп., що еквівалентно 234 841, 86 євро.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями суду відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року касаційну скаргу відповідача відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Київської області від 15 вересня 2015 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що гідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що розписка є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення договору позики між сторонами, а проведені у справі судово-почеркознавчі експертизи не спростували належність підпису на вищезазначеній розписці відповідачу.

Такі висновки є правильними та відповідають обставинам у справі.

Судами встановлено, що відповідно до генеральної боргової розписки від 11.06.2007 року відповідач отримала від позивача в період з 18 квітня по 31 грудня 2003 року грошові кошти в розмірі 206 000 євро, які зобов’язалася повернути до 18 квітня 2010 року.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

У справі проводились судові експертизи, за висновками яких неможливо встановити, чи виконано підпис від імені Лідзар Т.В. в генеральній борговій розписці від 11 червня 2007 року нею чи іншою особою, а саме: висновок експерта НДКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 28 березня 2013 року ,\о 172-ВКД (а. с. 82-85), висновок експертів Київського НДІСУ від 15 січня 2014 року № 8140/8141/13-32/8144/13-33 (а. с. 125-131) та висновок експертів від 13 листопада 2014 року.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, я- мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунт. ватнся на припущеннях.

За таких обставин, оскільки жодна із проведених у справі судово- почеркознавчих експертиз не містить категоричного висновку про те, що підпис на договорі позики та розписці виконаний не відповідачем, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку з виховання грошового зобов'язання. Крім того в матеріалах справи наявні копії розписок на підставі яких була складена генеральна розписка від 11 червня 2007 року, свій підпис на яких відповідач не заперечує.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами при розгляді скарги допущено неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-3-1 ИП'І України як підстави для скасування рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилено, а оскаржувані судові рішення - залишено без змін.