Ухвала Вищого адміністративного суду України у справі про визнання неправомірними дій та скасування рішення державного виконавця

У квітні 2013 року Бориспільська міська рада Київської області звернулася в суд з позовом, у якому просила визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Д.А. від 21 березня 2013 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 36182372.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  16 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  16 жовтня 2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій,               Бориспільська міська рада Київської області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу Бориспільської міської ради Київської області - задоволено частково. Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року - скасовано.

Справу за позовом Бориспільської міської ради Київської області до Державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Дмитра Анатолійовича, третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, про визнання неправомірними дій та скасування рішення державного виконавця - направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

При цьому суд виходив з того, що згідно пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Такими органами державної виконавчої служби відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року №202/98-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 202/98-ВР) є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виходячи із зазначених положень, по цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби.

Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, а також державні виконавці не визначені Законом № 202/98-ВР як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у справах, що розглядаються відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, в разі подання позовних заяв до державних виконавців органів державної виконавчої служби судам першої інстанції, згідно з вимогами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний орган державної виконавчої служби відповідно до переліку, визначеного частиною 1 статті 3 Закону № 202/98-ВР, або ж, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, залучати цю особу як другого відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, Бориспільська міська рада Київської області звернулася в суд з позовом до державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Д.А., який не відноситься до органів державної виконавчої служби, визначених Законом № 202/98-ВР.

Не дивлячись на зазначені обставини, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не вирішив питання про заміну неналежного відповідача, як того вимагає стаття 52 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на зазначені порушення уваги не звернув.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року підлягають скасуванню, а  справа - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.