Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ВИТЯГ
з аналізу
причин зміни, скасування Київським апеляційним адміністративним судом судових рішень судів першої інстанції, переглянутих за січень-березень 2017 року
На виконання постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 12.09.2014 року №8 та плану роботи Київського апеляційного адміністративного суду на перше півріччя 2017 року здійснено вивчення та узагальнення причин зміни, скасування Київським апеляційним адміністративним судом судових рішень судів першої інстанції, переглянутих апеляційною інстанцією за січень-березень 2017 року.
Предмет дослідження в даному аналізу становлять причини скасування, кількість скасованих рішень судів першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку за січень-березень 2017 року.
Метою проведення узагальнення є вивчення причин зміни, скасування судових рішень, аналіз помилок, які найчастіше допускаються судами першої інстанції при вирішенні адміністративних спорів, виявлення проблемних питань судової практики вирішення адміністративних спорів, які призводять до скасування судових рішень Київським апеляційним адміністративним судом та надання пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити для формування єдиної судової практики.
Основні питання, що підлягають з’ясуванню під час виконання даного узагальнення є:
Територіальна юрисдикція Київського апеляційного адміністративного суду в 2017 році поширюється на Київську, Черкаську, Чернігівську області та м. Київ.
Таким, чином до Київського апеляційного адміністративного округу належать наступні окружні адміністративні суди: Окружний адміністративний суд міста Києва, Київський окружний адміністративний суд, Черкаський окружний адміністративний суд, Чернігівський окружний адміністративний суд та місцеві загальні, як адміністративні, суди м.Києва, Київської, Черкаської, Чернігівської областей.
Київський ААС, відповідно до своїх повноважень, є судом апеляційної інстанції і здійснює перегляд рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів статистичної звітності за 1 квартал 2017 року на апеляційному перегляді перебувало усього 4800 справ.
Із 4800 справ, у яких закінчено апеляційний розгляд Київським ААС переглянуто 4107 постанов (або 85,6 %) та 693 ухвал (або 14,4 %).
З переглянутих Київським ААС за 1 квартал 2017 року за апеляційними скаргами 4107 постанов суду першої інстанції (85,6% від загальної кількості розглянутих справ, у яких закінчено апеляційний розгляд:
- залишено без змін –2728, що складає 66,4% від загальної кількості переглянутих в апеляційному порядку постанов;
- змінено – 54 (1,3%) з них 39 – у тому числі з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;
- скасовано – 1325 (32,3%).
Із скасованих за 1 квартал 2017 року 1325 справ апеляційним судом:
- 45 постанов скасовано із закриттям провадження у справі (що складає 6,5% від загальної кількості скасованих постанов, а саме:
- 28 постанов скасовано із залишенням позовної заяви без розгляду (що складає 2,1% від загальної кількості скасованих постанов), а саме:
- 1252 постанова скасована із прийняттям нової постанови (що складає 94,5% від загальної кількості скасованих постанов), а саме:
Слід відзначити, що апеляційні скарги на постанову суду першої інстанції подано у справах за наступними категоріями спорів:
Диференціюючи загальну кількість рішень, що переглянуті Київським ААС протягом звітного періоду, слід виокремити показники переглянутих постанов окружних адміністративних судів, а також звернути увагу на причини зміни скасування рішень суду першої інстанції.
Судова практика з підстав скасування рішень місцевих адміністративних судів Київського апеляційного адміністративного округу.
Щодо підстав для зміни судових рішень в разі правильного вирішення по суті справи чи питання, проте із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, відповідно до ст. 201 КАС України, загальна кількість змінених рішень становить 54, з них 39 - з підстав помилкового застосування норм матеріального чи процесуального права.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у справі № 740/2975/16-а апеляційну скаргу Костюченка Миколи Павловича – задоволено частково, змінено постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2016 року: доповнивши абзац другий резолютивної частини наступного змісту:
“Скасувати рішення Міністерства оборони України від 03 червня 2016 року № 38, постановлене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині щодо повернення на доопрацювання документів на ім’я Костюченка Миколи Павловича на адресу Чернігівського ОВК”.
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання його заяви з доданими документами про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; скасувати рішення Міністерства оборони України від 11 червня 2016 року № 38, виражене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині не призначення йому одноразової грошової допомоги та повернення документів на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви Костюченка Миколи Павловича про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності третьої групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву Костюченка Миколи Павловича щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності третьої групи під час виконання обов'язків військової служби та прийняти відповідне рішення, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Колегія суддів не прийняла до уваги доводи відповідача, викладені в його апеляційній скарзі про порушення правил підсудності при розгляді даної справи, зважаючи на таке.
Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач звертається з вимогами до Міністерства оборони України, при цьому, предметом спору є призначення й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, яка належить до соціальних виплат.
Статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, визначено підстави соціального захисту військовослужбовців, інвалідність яких настала після звільнення зі служби, зокрема виплату одноразової грошової допомоги.
Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Зважаючи на наведені положення, саме місцевим загальним судам як адміністративним судам за п. 4 частини першої ст. 18 КАС України належить розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 (справа №К/800/11846/16).
Вказані обставини свідчать про те, що Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області є компетентним судом щодо розгляду цієї справи.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, колегія суддів прийшла до висновку, суд, всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та вирішив справу по суті, тому апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення.
Оскільки судом першої інстанції правильно вирішено по суті справу, але суд не вирішив усі позовні вимоги, в зв’язку з цим виникає необхідність у частковому задоволенні апеляційної скарги Костюченка Миколи Павловича, та залишенні без задоволення апеляційної скарги Міністерства оборони України, та відповідно у зміні постанови Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2016 року, доповнивши абзац другий резолютивної частини наступного змісту: “Скасувати рішення Міністерства оборони України від 03 червня 2016 року №38, постановлене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині щодо повернення на доопрацювання документів на ім’я Костюченка Миколи Павловича на адресу Чернігівського ОВК”.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року у справі № 755/11590/16-а апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві– задоволено частково, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року – змінено, виклавши абзаци перший та другий її резолютивної частини у наступній редакції:
“Позов Пузиревського Євгена Борисовича до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язати здійснити виплату пенсійного забезпечення - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити Пузиревському Євгену Борисовичу виплату пенсійного забезпечення за вислугу років з 01 червня 2015 року.”.
Позивач – Пузиревський Євген Борисович, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії за вислугу років з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за вислугу років за період 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року позов задоволено.
Колегія суддів дійшла висновку, що з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, встановлених (в редакціях чинних на цей час) Законом України “Про судоустрій і статус суддів” та щомісячного довічного грошового утримання, на умовах, передбачених Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, у зв'язку з чим підстави для невиплати позивачу пенсії, передбачені ст. 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” відсутні з 01 червня 2015 року.
Отже, з 01 червня 2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” підлягає поновленню у зв'язку з відсутністю зазначених у ст. 54 зазначеного Закону підстав для її невиплати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2016 року №21-948а16.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, проте, помилково визначив, що поновити виплату пенсії позивачу необхідно з 01 квітні 2015 року, оскільки, виходячи з аналізу наведеного убачається, що таке поновлення слід здійснити з 01 червня 2015 року.
Крім того, відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом України, у постановах від 23 квітня 2012 року № 21-239а11 та 19 березня 2013 року № 21-53а13, з самого визначення поняття “пенсія” випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважав також помилковим висновок суду першої інстанції про обмеження поновлення вказаної вище пенсії позивачу за вислугу років 31 грудням 2015 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, проте помилково застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв’язку з цим колегія суддів вважала необхідним апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві – задовольнити частково, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року – змінити.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року у справі № 744/847/16-а апеляційну скаргу Міністерства оборони України – задоволено частково, постанову Семенівського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2016 року змінено.
Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного військового комісаріату, про: визнання протиправним протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі, каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 08 липня 2016 року в частині відмови Соколу В.І. у призначенні та нарахуванні одноразової грошової допомоги, як особі, звільненій з військової служби, інвалідність якої настала 29 січня 2014 року після звільнення з військової служби, але внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; зобов'язання Міністерства оборони України призначити та нарахувати Соколу В.І. грошову допомогу в зв'язку з настанням 29 січня 2014 року інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 25 грудня 2013 року № 975, та надіслати вищевказане рішення до Чернігівського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги; зобов’язання Міністерства оборони України подати до Семенівського районного суду Чернігівської області звіт про виконання рішення суду.
Постановою Семенівського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач у зв'язку із встановленням йому при повторному огляді 2 групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, має право на одноразову грошову допомогу згідно з положеннями ч. 2 ст.16 Закону № 2011. Відтак протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі, каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08 липня 2016 року в частині відмови йому у призначенні та нарахуванні одноразової грошової допомоги, як особі звільненої з військової служби, інвалідність якої настала 29 січня 2014 року після звільнення з військової служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, слід визнати протиправним.
Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції, що позивач у зв'язку із встановленням йому при повторному огляді 2 групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, має право на одноразову грошову допомогу згідно з положеннями ч. 2 ст.16 Закону № 2011, а відтак протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі, каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08 липня 2016 року в частині відмови йому у призначенні та нарахуванні одноразової грошової допомоги, як особі звільненої з військової служби, інвалідність якої настала 29 січня 2014 року після звільнення з військової служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, слід визнати протиправним.
Аналогічна правова позиція у рішенні Вищого адміністративного суду України по справі № 825/2188/15-а.
Однак, зобов'язуючи Міністерство оборони України призначити та нарахувати Соколу В.І. грошову допомогу в зв'язку з настанням 29 січня 2014 року інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 25 грудня 2013 року № 975, та надіслати вищевказане рішення до Чернігівського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції не врахував, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача.
Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2016 року по справі № 806/5172/15.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм права (ч. 1 ст. 201 КАС України), що в сою чергу свідчить про наявність підстав для зміни оскаржуваної постанови шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути документи Сокол В.І. щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням 29 січня 2014 року інвалідності внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі №753/20525/16-а апеляційну скаргу Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві – задоволено частково, змінено постанову Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року в третьому абзаці резолютивної частини шляхом виключення посилання на відсутність обмеження максимального розміру пенсії.
Позивач звернувся до Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року з адміністративним позовом до Лівобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд визнати протиправними дії щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі довідки Національної академії прокуратури України від 20.10.2016 №18/301-вих.16, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 501 Закону України “Про прокуратуру” (в редакції на час призначення пенсії) в розмірі 80 відсотків від розміру його місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Національної академії прокуратури України від 20.10.2016 №18/301-вих.16 без обмеження розміру пенсії.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2016 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок пенсії у зв’язку із установленням Кабінетом Міністрів України підвищення заробітної плати працівників установ, закладів та організацій галузей бюджетної сфери, а тому відмова у такому перерахунку є протиправною.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
01 січня 2016 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 №911-VIII абзац шостий частини п’ятнадцятої статті 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VII доповнено реченням такого змісту: “Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень”.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (станом на час розгляду справи в апеляційному порядку) в абзаці шостому слова і цифри “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінити словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року”.
Зазначені норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії були чинними на час призначена позивачу пенсії та є чинними на даний час, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування до спірних правовідносин, отже, законних підстав для виплати пенсії в більшому, ніж обмеженому розмірі немає.
Отже, під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, але помилково зазначив про відсутність обмеження пенсії, тому постанова суду першої інстанції підлягає зміні в резолютивній частині.
Щодо підстав скасування рішень місцевих адміністративних судів та ухвалення нового рішення, внаслідок порушення норм матеріального або процесуального права, згідно з п.4 ч.1 ст.202 КАС України, загальна кількість скасованих таких рішень становить – 949, що становить 71,6% від загальної кількості сксованих постанов суду першої інстанції (1325-загальна кількість скасованих постанов).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року
у справі № 751/2574/16-а апеляційну скаргу Шамрука Віктора Анатолійовича та Міністерства оборони України – задоволено частково, постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 17 червня 2016 року – скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.
Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
Колегією суддів встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги, на яку Позивач має право у зв'язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, має обчислюватись з розміру грошового забезпечення військовослужбовців, визначеного частиною другою ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Проте, із змісту наведених норм вбачається, що незалежно від дати встановлення групи інвалідності, одноразова грошова допомога Позивачу має обчислюватися із розміру грошового забезпечення, яке він отримував на день звільнення. Зміни у грошовому забезпеченні, які відбулися вже після його звільнення з військової служби до моменту встановлення йому інвалідності при обчисленні цієї допомоги не враховуються.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною зокрема, в його Ухвалі від 10 липня 2014 року у справі №К9991/58569/12.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату Позивачу одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення, визначеного частиною другою ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” саме на день його звільнення, а не на час встановлення інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум.
У зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в частині неповно з’ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, тому, Постанова Новозаводського районного суду міста Чернігова від 17 червня 2016 року в частині скасовується та ухвалюється в цій частині нова Постанова.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року у справі № 743/760/16-а апеляційну скаргу Красножона Миколи Павловича – задоволено частково, постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року – скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області (далі – відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії депутатів Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області;
- визнати незаконним та скасувати рішення ради від 21.06.2016 р. “Про висловлення недовіри сільському голові та дострокове припинення його повноважень”;
- поновити позивача на посаді сільського голови Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області;
- стягнути з Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7200,00 грн. та 5000,00 грн. моральної шкоди.
Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у період перебування на посаді голови Голубицької сільської ради при укладенні договорів з ФОП Клєцовим В.Є. і ТОВ “Фірма Лінк” було порушено вимоги законодавства, що має наслідком дострокове припинення його повноважень на підставі рішення ради і оскаржуване рішення прийнято радою з дотриманням законодавчо визначеної процедури.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів встановила, що для припинення повноважень сільського голови, необхідною є наявність сукупності обставин, яка, окрім зазначеної, також включає необхідність прийняття радою відповідного рішення з дотриманням процедури, визначеної Законом № 280/97-ВР і Регламентом ради, зокрема затвердження змін (доповнень) до порядку денного рішенням ради, ведення сесії ради (пленарного засідання) уповноваженою особою та проведення таємного голосування у відповідному порядку.
З огляду на це, апеляційний суд, усуваючи неповноту дослідження обставин справи судом першої інстанції, встановив, що до порядку денного позачергової п’ятої сесії сьомого скликання Голубицької сільської ради, затвердженого розпорядженням голови від 14.06.2016 р. № 19 було включено лише 6 питань, а фактично на сесії розглянуто 10 питань, зокрема питання про висловлення недовіри сільському голові Красножону М.П. та про дострокове припинення його повноважень, яке вказаним розпорядженням не затверджувалося і щодо якого не складався проект рішення, як того вимагає ст. 47 Закону № 280/97-ВР і ст. 18 Регламенту, і також щодо якого не приймалося відповідне рішення ради, згідно з приписами ст. 46 Закону № 280/97-ВР і ст. 17 Регламенту.
Крім того, Головуючим на зазначеній сесії ради був депутат сільської ради Сусло О.І., що є порушенням вимог ст. 46 Закону № 280/97-ВР і ст. 21 Регламенту, якими передбачено проведення сесії ради її головою, а за його відсутності – секретарем ради.
При цьому, доводи відповідача про те, що ст. 46 Закону № 280/97-ВР регламентовано проведення ради одним з її депутатів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до ч. 11 ст. 46 зазначеного Закону депутат ради може вести сесію лише якщо вона скликається для розгляду електронної петиції, яка набрала необхідну кількість підписів, але в даному випадку така підстава відсутня.
Також колегія суддів встановила, що відповідачем не було забезпечено таємного голосування при прийнятті рішення про висловлення недовіри голові ради Красножону М.П. та про дострокове припинення його повноважень, як таке прямо передбачено ч. 3 ст. 79 Закону № 280/97-ВР та ст. 42, Регламенту, а саме: голосування проведено за відсутності кабін для таємного голосування.
Більш того, у судовому засіданні представник відповідача зазначила, що голосування проводилося у присутності та під наглядом юриста, яка консультувала депутатів. Однак, такі обставини взагалі виключають підстави вважати таке голосування таємним, як того вимагає вказана норма Закону № 280/97-ВР.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши докази у їх сукупності, як того вимагає ст.86 КАС України, та перевіривши оскаржуване рішення Голубицької сільської ради від 21.06.2016 р. “Про висловлення недовіри сільському голові та дострокове припинення його повноважень” у відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що воно прийнято не у спосіб, визначений законодавством, з порушенням законодавчо регламентованої процедури, а тому є протиправним і підлягає скасуванню, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.
Разом з тим, у своєму адміністративному позові Красножон М.П. просить суд визнати таке рішення ради незаконним, що є неправильним способом захисту у розумінні ст.162 КАС України та, у відповідності до ст.11 КАС України, з метою повного і всебічного захисту права позивача колегія суддів вважала за необхідне вийти за межі позовних вимог і задовольнити адміністративний позов в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування рішення Голубицької сільської ради від 21.06.2016 р., поновлення позивача на посаді сільського голови Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у відповідності до Порядку № 100, тобто за період з 22.06.2016 р. по 30.01.2017 р. включно з розрахунку 155 днів х 150 грн. (середньоденний заробіток) = 23250,00 грн.
Приходячи до такого висновку апеляційний суд врахував правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі “Рисовський проти України”, в якому Суд зазначив, що принцип “належного урядування”, зокрема передбачає, що органи влади повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій депутатів Голубицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області колегія суддів прийшла до висновку, що в даному випадку належним і достатнім способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним і скасування оскаржуваного ним рішення ради, поновлення його на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому підстави для задоволення вищевказаних позовних вимог відсутні.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
Отже, апеляційна скарга Красножона Миколи Павловича підлягає задоволенню частково, постанова Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року – скасуванню, адміністративний позов – задоволенню частково.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року № 750/8386/16-а апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області – задоволено, постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати раніше призначеної пенсії та зобов’язати відновити виплату пенсії з 25 липня 2016 року.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2016 року вказаний адміністративний позов був задоволений.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог Шикуна Ю.О. суд першої інстанції виходив з того, що тимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на певних посадах, суперечить ст.ст. 1, 14 Першого протоколу Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст. 22, 46, 58 Конституції України та основоположним принципам, закріпленим у Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.
Колегія суддів не погодилась із рішенням суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову та встановила, У матеріалах даної справи відсутні докази того, що позивач належить до інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, учасників бойових дій чи осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку про те, що припинивши з 25 липня 2016 року виплату пенсії Шикуну Ю.О., Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області діяло у повній відповідності до ч. 7 ст. 21 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.
Підстави для задоволення адміністративного позову, зазначені у постанові суду від 27 вересня 2016 року, колегія суддів вважала необґрунтованими та такими, що не відповідають ч. 5 ст. 9 КАС України.
Колегія суддів вважала, що адміністративний позов Шикуна Ю.О. не підлягає задоволенню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 27 вересня 2016 року, та є підставами для її скасування.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, надав неналежну оцінку дослідженим доказам та прийняв рішення, яке не відповідає вимогами матеріального та процесуального права. У зв’язку з цим колегія суддів вважала необхідним апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити, постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2016 року – скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 752/896/15-а апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві – задоволено, постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року – скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві по вирішенню питань, пов'язаних з відшкодуванням коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними, до стягнення, оформлене Протоколом № 11 від 27 серпня 2013 року про повернення Бурим Михайлом Івановичем 19 липня 1951 року народження суми у розмірі 144 305,64 (сто сорок чотири тисячі триста п’ять гривень 64 копійки) та про утримання переплати в розмірі 20 % з пенсії щомісячно до повного її погашення);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві припинити утримання переплати в розмірі 20% від розміру пенсії Бурого Михайла Івановича 19 липня 1951 року народження та повернути Бурому Михайлу Івановичу 19 липня 1951 року народження незаконно утриманні на підставі оскаржуваного рішення щомісячні відрахування з пенсії.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець не передбачив можливість відрахування з пенсії відповідно до статті 50 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що законодавець не передбачив можливість відрахування з пенсії відповідно до статті 50 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду у тому числі і на підставі рішень комісій, що створюються у складі цих органів.
Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 30 травня 2013 року № 1715/2765/12.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині скасування рішення комісії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві по вирішенню питань, пов'язаних з відшкодуванням коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними, до стягнення, оформлене протоколом № 11 від 27 серпня 2013 року про утримання 20% пенсії та зобов’язання припинити утримання пенсії не підлягає скасуванню .
Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважав висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав на задоволення позовних вимог в частині скасування рішення комісії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві по вирішенню питань, пов'язаних з відшкодуванням коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними, до стягнення, оформлене протоколом № 11 від 27 серпня 2013 року в частині, у якій зазначено про те, що переплата пенсії у розмірі 144 305,64 грн підлягає поверненню Бурим М.І. необґрунтованими.
Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважала за необхідне скасувати постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року, а у задоволенні позову відмовити в частині визнання протиправним та скасування рішення Комісії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві по вирішенню питань, пов'язаних з відшкодуванням коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними, до стягнення, оформлене Протоколом № 11 від 27 серпня 2013 року про повернення Бурим Михайлом Івановичем 19 липня 1951 року народження суми у розмірі 144 305,64 (сто сорок чотири тисячі триста п’ять) гривні 64 копійки.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі № 761/37617/15-а апеляційну скаргу Саветюка Віталія Омеляновича та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві– задоволено частково, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги відмовлено.
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії позивача у зв’язку зі збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців з 01.04.2012 р.;
- визнання протиправними дій відповідача щодо оподаткування пенсії позивача;
- визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження права позивача на розмір пільгового підвищення пенсії як дитині війни у 30 % мінімальної пенсії за віком;
- зобов’язання відповідача: 1) визначити розмір пенсії позивача з урахуванням розміру грошового забезпечення військовослужбовців, зазначеного в довідці Міноборони станом на 01.04.2012 р., яка залучена до матеріалів пенсійної справи; 2) встановити та сплатити позивачу заборгованість з неотриманих пенсійних коштів і обрахованою за різницею сум, визначених з розміру грошового забезпечення військовослужбовців станом на 01.04.2012 р. і сум, які отримані позивачем; 3) встановити позивачу розмір щомісячного підвищення пенсії як дитини війни у 30% мінімальної пенсії за віком; 4) встановити та сплатити позивачу заборгованість з неотриманих пенсійних коштів і обрахованих за різницею сум, визначених з розміру підвищення пенсії у 30% мінімальної пенсії за віком і сум, отриманих позивачем у період з 01.01.2013 р.; 5) припинити вилучення з пенсійних нарахувань сум оподаткування з 01.01.2015 р.; 6) нарахувати та сплатити позивачу заборгованість, визначену з сум оподаткування, вилучених з пенсійних нарахувань за період з 01.01.2015 р.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо перерахунку пенсії позивача у зв’язку зі збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців з 01.04.2012 р., визнано протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо обмеження права позивача на розмір пільгового підвищення пенсії як “дитині війни” у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, зобов’язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача, виходячи з розміру грошового забезпечення військовослужбовців станом на 01.04.2012 р., з урахуванням сплачених за цей період сум, зобов’язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням 30% надбавки відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 01.01.2013 р. з урахуванням сплачених за цей період сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Судова колегія встановила, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не було проведено перерахунок пенсії позивача з 01.04.2012 р. у зв’язку зі збільшенням розміру грошового забезпечення військовослужбовців та не здійснено її підвищення на 30 % як дитиній війни з 01.01.2013 р. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2015 р. набули чинності положення ПК України в частині щодо оподаткування пенсій і відповідач діяв на підставі та на виконання вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не погодилась з такими висновками суду першої інстанції та встановила, що пенсійні виплати є періодичними платежами, які виплачуються щомісячно, а отже, особа, отримуючи їх, є обізнаною щодо їх розміру кожного місяця і вразі незгоди має можливість оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта влади, які на її думку, стали підставою для заниження розміру отримуваної нею пенсії.
Разом з тим, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод чи законних інтересів, перебіг якого починається з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, оскарженню до адміністративного суду підлягає бездіяльність суб’єкта влади, яка допущена ним та про яку позивач дізнався в межах вказаного строку. В іншому випадку, за відсутності поважних причин його пропуску, така позовна заява має бути залишена судом без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13, висновки якого, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.
Виходячи з цього, судова колегія встановила, що предметом оскарження позивачем в даній адміністративній справі є, зокрема дії та бездіяльність ГУ ПФУ у м. Києві, які мали місце у 2012, 2013 роках та станом на січень 2015 року і призвели, на його думку, до зменшення розміру отримуваних ним пенсійних виплат у відповідні періоди часу.
Отже, позивач, отримуючи пенсію кожного місяця, зокрема у період з 01.04.2012 року по теперішній час, був обізнаний щодо її розміру і, вважаючи, що ГУ ПФУ у м. Києві протиправно зменшила її розмір, мав можливість своєчасно оскаржити такі дії та бездіяльність до суду, однак, з даним адміністративним позовом він звернувся лише 10.12.2015 р., тобто з порушенням шестимісячного строку, визначеного у ч. 2 ст. 99 КАС України.
При цьому, ані при зверненні до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження позивач не зазначив жодних поважних причин його пропуску.
З огляду на це, колегія суддів вважала, адміністративний позов в частині позовних вимог за періоди з 01.04.2012 р. по 09.06.2015 р. включно поданим поза межами шестимісячного строку звернення до суду, а тому в цій частині він підлягає залишенню без розгляду, що помилково не було встановлено судом першої інстанції, призвело до порушення ним норм процесуального права і, у відповідності до ч. 1 ст. 203 КАС України, є правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.
Приходячи до такого висновку, судова колегія також врахувала правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 18.10.2005 р. у справі “МШ “Голуб” проти України”, в якому Суд зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Перевіряючи оскаржуване судове рішення в іншій частині, колегія суддів зазначила, що достатньою та необхідною правовою підставою для зміни розміру пенсійного забезпечення відповідної категорії військовослужбовців є зміна розміру хоча б одного з видів їх грошового забезпечення, визначених в ч. 3 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, на постійній загальній основі. Однак, остання така зміна була регламентована законодавством у 2008 році.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України 04 червня 2015 року у справі № 2а/756/41/14, від 18 червня 2015 року у справі № 761/4280/13-а, від 02 липня 2015 року у справі № 761/1936/13-а, від 16 липня 2015 року у справі № 752/13891/14-а, висновки якого, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та повинні враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Разом з тим, доплати і надбавки встановлені у довідці Київського міського військового комісаріату від 05.09.2013 р., на яку посилається позивач, зокрема, премія 90% носять індивідуальний стимулюючий характер і не є виплатами, що здійснюються на постійній та загальній основі, як того вимагає ч. 3 ст. 63 Закону № 2262-XII, а отже зміна їх розміру (процентної ставки) не є підставою для перерахування пенсії позивача та, відповідно, не зумовлює виникнення у відповідача обов’язку здійснити такий перерахунок.
При цьому, постановою КМУ № 355, на підставі якої Комісаріатом видана зазначена довідка, лише закріплено відсотковий коефіцієнт, на який може бути підвищено раніше призначені пенсії, і який, як вбачається з матеріалів справи, зокрема розрахунку наданого відповідачем, й був застосований ГУ ПФУ у м. Києві для перерахування пенсії позивача (11%, 23% та 35%).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі № 21-641а14.
З огляду на це, колегія суддів вважала, що вищевказані позовні вимоги та відповідні похідні вимоги не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо оподаткування пенсії позивача.
Разом з тим, колегія суддів встановила, що в зазначений період пенсія позивача становила 3669,25 грн., а отже, у відповідності до вищевказаних законодавчих норм – підлягала оподаткуванню.
При цьому, у вказаний період наведені законодавчі норми неконституційними не визнавалися і підлягали до виконання органами ПФУ як податковими агентами.
Аналогічна права позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 09.06.2016 р. № К/800/46893/15.
Таким чином, вищенаведені позовні вимоги та відповідні похідні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження права позивача на розмір пільгового підвищення пенсії як дитині війни у 30 % мінімальної пенсії за віком та відповідних похідних вимог.
Колегія суддів вважала, що позивачу у період з 10.06.2015 р. правомірно виплачувалося підвищення до пенсії як дитині війні у розмірі 66,43 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини даної справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що у сукупності призвело до неправильного вирішення справи в цілому і у відповідності до ст.202 КАС України є правовою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З огляду на це, колегія суддів вважала за необхідне апеляційні скарги Саветюка Віталія Омеляновича та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задовольнити частково, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року – скасувати, адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.04.2012 р. по 09.06.2015 р. включно залишити без розгляду, а в іншій частині позову – відмовити.
Щодо підстав скасування рішень місцевих адміністративних судів та ухвалення нового рішення, внаслідок неповного з'ясування судами фактичних обставин справи, відповідно до п.1 ч.1 ст.202 КАС України, загальна кількість скасованих таких рішень становить – 256, що становить 19,3% від загальної кількості сксованих постанов суду першої інстанції (1325-загальна кількість скасованих постанов).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року у справі № 712/8374/16-а апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області – задоволено, постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2016 року – скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Позивач звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області про визнання протиправними дій та зобов’язання відповідача здійснити з 01.07.2016 року перерахунок відповідно до статті 37-1 ЗУ “Про державну службу” № 3723-ХІІ(в редакції, що діяла на дату призначення пенсії) та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 80% заробітної плати державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з врахуванням підвищення з 01.12.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, якою встановлені нові розміри посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та довідки Департаменту економічного розвитку і торгівлі Черкаської облдержадміністрації № 28/бух. від 04.07.2016 про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, із збереженням проценту нарахування пенсії на момент виходу на пенсію в розмірі 80 %, провести нарахування та здійснити виплату заборгованості, що виникне внаслідок такого перерахунку, з урахуванням раніше проведених виплат, без змін визначення індексації пенсії в результаті перерахунку (базового місяця для індексації пенсії), та забезпечити виплату пенсії в подальшому в розмірі 80% сум заробітної плати згідно зазначеної довідки про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, без обмеження її максимального розміру.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в місті Черкаси Черкаської області щодо відмови Горобцю В.Г. в перерахунку пенсії протиправними. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м.Черкаси Черкаської області здійснити перерахунок пенсії Горобцю В.Г. згідно з довідкою Департаменту економічного розвитку і торгівлі Черкаської облдержадміністрації № 28/бух. від 04.07.2016 про заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових атів”, виходячи з розрахунку 80 % від середнього заробітку без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.07.2016 з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до виплати суми. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважала, що в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача на підставі ст. 37-1 Закону № 3723-ХІІ і Постанови № 865 у редакціях, чинних на момент призначення йому пенсії, як він просить у своєму адміністративному позові, та приймає до уваги доводи апелянта щодо зміни законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
З огляду на вищенаведене, у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволені позову.
При цьому, надаючи оцінку посиланням позивача та його представника, як на підставу для задоволення позовних вимог, на Порядок та умов визначення заробітної плати для обчислення пенсії державного службовця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2013 № 426, яка діяла в період з 01.01.2016 по 22.07.2016 включно, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до п.1 вказаного Порядку та умов ці Порядок та умови встановлюють механізм визначення заробітної плати для призначення та перерахунку пенсії державного службовця відповідно до Закону України від 17 листопада 2011 р. № 4050-VI “Про державну службу”.
Разом з тим, як було зазначено вище, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” було внесено зміни, які набрали чинності 01 січня 2015 року, в статтю 37-1 Закону України “Про державну службу”, що регулює порядок і умови перерахунку пенсій державних службовців та фактично скасовано норми законодавства, які визначали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та підстави для такого перерахунку.
З огляду на викладене, у відповідача, на час звернення позивача до нього з заявою, були відсутні підстави для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про державну службу”. В свою чергу, сам по собі Порядок та умови визначення заробітної плати для обчислення пенсії державного службовця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2013 № 426, на який посилається позивач, таких правових підстав для здійснення перерахунку не передбачає.
З огляду на це, колегія суддів вважала за необхідне, апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області задовольнити, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі № 372/2142/16-а апеляційну скаргу Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Броварської міської ради Київської області – задоволено, постанову Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року – скасовано та ухвалено нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач звернувся до суду з позовом до начальника відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Броварської міської ради Мельниченка Б.М., про визнання протиправним та скасування припису № С-1907/1 від 19 липня 2016 року та визнання протиправним та скасування постанови за правопорушення у сфері містобудування № З-2807/1/175 від 28 липня 2016 року.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при проведенні позапланової перевірки відповідачем було порушено покладений законом обов'язок щодо повного, об'єктивного та неупередженого здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. Таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем при проведенні позапланової перевірки не було в повному обсязі виконано свій обов'язок щодо належного встановлення усіх обставин, які мають бути з'ясовані, внаслідок чого безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем вимог містобудівного законодавства.
Колегія суддів не погодилась з даним висновком та встановила, що перевірка проведена у присутності уповноваженої особи суб’єкта містобудування – Висотіна Володимира Анатолійовича, про що свідчить особистий підпис останнього. Таким чином, суб’єкт містобудування був присутній під час проведення перевірки та не був позбавлений можливості надавати свої пояснення, доводи, міркування.
Під час перевірки встановлено, що проектна документація з реконструкції квартири № 4 у житловому будинку по вул. Короленка, 53-а м. Бровари Київської області розроблена позивачем ФОП Мірвода Н.В. з вищезазначеними порушенням вимог законодавства, містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та передано замовнику для будівництва.
Вищевказане порушення зафіксоване в акті перевірки від 19 липня 2016 року.
Разом з тим, зі змісту протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 19 липня 2016 року № Л-3-1907/1, вбачається, що в ньому містяться відомості про розгляд дату та час розгляду справи. Відповідно до відомостей, що містяться в єдиному реєстрі поштових відправлень, протокол було надіслано позивачу 20 липня 2016 року.
Таким чином, вищенаведені доводи спростовують твердження позивача про те, що його було позбавлено права на надання пояснень та зауважень, що стосуються обставин, встановлених перевіркою.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року № 735 затверджено порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Згідно п. З Порядку № 735 штрафи накладаються на суб’єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - суб’єкти містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. У разі відмови суб’єкта містобудування в отриманні документів (протокол, постанова та документи, які підтверджують факт правопорушення), які є підставою для притягнення його до відповідальності, документи надсилаються суб’єкту містобудування рекомендованим листом з повідомленням. Належним підтвердженням факту надіслання документів є розрахунковий документ відділення поштового зв’язку щодо оплати послуг з доставки рекомендованої поштової кореспонденції. У разі ненадання суб’єктом містобудування, який притягається до відповідальності, інформації щодо його адреси документи, які є підставою для притягнення його до відповідальності, надсилаються суб’єкту містобудування за адресою місцезнаходження (місця проживання, місця реєстрації), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Надіслання рекомендованим листом з повідомленням документів, які є підставою для притягнення до відповідальності, за адресою місцезнаходження (місця проживання) суб’єкта містобудування, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, вважається належним врученням зазначених документів незалежно від факту їх отримання суб’єктом містобудування.
З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, допустивши порушення норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі № 712/7855/16-а апеляційну скаргу Пенсійного Фонду України в м.Черкасах Черкаської області – задоволено, постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2016 року – скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Позивач звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії державного службовця, в якому просить визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області та зобов’язати УПФУ в м. Черкасах Черкаської області здійснити їй перерахунок пенсії з 01.06.2016р. відповідно до ст. 37-1 Закону України “Про державну службу” № 3723-ХІІ (в редакції, що діяла на дату призначення пенсії) та виплату пенсії державного службовця, призначеної в розмірі 87% заробітної плати державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з врахуванням підвищення з 01.12.2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, якою встановлені нові розміри посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та довідки Державної судової адміністрації України Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області № 946-04/16 від 23.06.2016р. про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, із збереження проценту нарахування пенсії на момент виходу на пенсію в розмірі 87% з урахуванням раніше призначених виплат. Допустити рішення до негайного виконання.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
Колегією суддів встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 р. №1013, регламентовано лише питання щодо упорядкування структури заробітної плати та її індексації працюючим державним службовцям і не передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною розміру заробітної плати.
Таким чином, з 15 грудня 2015 року діючим законодавством України не визначено суб’єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов’язку органів Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про державну службу”.
На час звернення позивача до управління Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідного нормативно-правового акту прийнято не було.
Оскільки чинним законодавством України (Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII) скасовано право на перерахунок призначених пенсій державних службовців у зв’язку з підвищенням окладів з 01.01.2015, а Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок проведення такого перерахунку, жодних підстав у відповідача для перерахунку пенсії позивачу не має.
При цьому, колегія суддів зауважила, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії державного службовця, яку вона отримувала до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.
За наведених обставин колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на це, судова колегія вважала, що судом першої інстанції були неповно встановлені обставини справи, порушені норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року у справі № 760/18922/13-а апеляційну скаргу Ковбеля Ореста Васильовича – задоволено частково, постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року – скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги - задоволено частково.
Позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку ст. 267 КАС України про:
- визнання протиправними дій відповідача при виконанні постанови Солом’янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року у справі № 760/18922/13-а;
- зобов’язання відповідача здійснити повторний перерахунок пенсії позивача на виконання постанови Солом’янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року у справі № 760/18922/13-а в розмірі 89 % від сум його грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу в розмірі 1590,00 грн., окладу за військове звання в розмірі 135,00 грн., процентної надбавки за вислугу років в розмірі 690,00 грн., роботи з таємними виробами, носіями, документами в розмірі 238,00 грн., надбавки за особливо важливі завдання в розмірі 1207,50 грн., премії в розмірі 172,50 грн. та підвищень і надбавок, діючих протягом періоду, за який проводиться перерахунок, а саме починаючи з 28.02.2013 р.
Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року в задоволенні заяви позивача було відмовлено.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні зазначеної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що розмір відсоткової ставки окладу і складові, з урахуванням яких має здійснюватися розрахунок пенсії позивача, не були предметом спору при вирішення спірних правовідносин по суті, а тому заява задоволенню не підлягає.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів не погодилась з такими висновками суду першої інстанції та зазначила, що дії відповідача щодо перерахування пенсії позивача при виконанні постанови Солом’янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року у справі № 760/18922/13-а зі зменшенням розміру відсоткової ставки грошового забезпечення та неврахуванням всіх складових, з яких здійснювалося призначення і нарахування його пенсії до цього, є протиправними, що вказує на наявність правових підстав для задоволення заяви позивача в цій частині вимог.
Приходячи до такого висновку апеляційний суд врахував правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі “Рисовський проти України”, в якому Суд зазначив, що принцип “належного урядування”, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважала, що для захисту і відновлення порушеного права позивача необхідним є зобов’язати відповідача здійснити перерахунок його пенсії, у відповідності до резолютивної частини постанови Солом’янського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року у справі № 760/18922/13-а, з урахуванням відсоткової ставки посадового окладу та всіх складових, з урахуванням яких здійснювалося нарахування пенсії позивача до здійснення її перерахунку на виконання вказаного судового рішення, та задовольнити вимоги позивача в цій частині.
При цьому, відповідно до вимог ст. 2 КАС України, апеляційний суд вважав, що в задоволенні решти вимог позивача, а саме щодо визначення чіткого розміру та переліку надбавок, які підлягають врахуванню відповідачем, слід відмовити, оскільки це призведе до втручання в дискреційні повноваження органу ПФУ.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про задоволення заяви позивача.
Отже, судова колегія вважала за необхідне апеляційну скаргу Ковбеля Ореста Васильовича задовольнити частково, а постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Ковбеля Ореста Васильовича про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення – задовольнити частково.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі № 751/9254/16-а апеляційну скаргу Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України – задоволено, постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.11.16р.– скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру”;
зобов’язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ з 10 серпня 2016 року виходячи з розміру пенсії 90% від суми щомісячного заробітку.
Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.11.16р. адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на пенсію за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” № 1789-XII; застосування до спірних правовідносин ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.14р. № 1697-VII є звуженням прав позивача.
Колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції та зазначила, що як встановлено колегією суддів та не спростовано позивачем, пенсійним органом до трудового стажу Біленка А.М. було зараховано його період навчання у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого з 01.09.93р. по 27.06.98р., що сумарно складає 4 роки 7 місяців, тоді як половина строку навчання згідно вимог ч. 6 ст. ст. 86 Закону № 1697-VII складає 2 роки 3 місяці 15 днів.
Що стосується періоду навчання позивача з 01.04.98р. по 27.06.98р., то такий період був включений пенсійним органом до трудового стажу позивача, як робота на посаді слідчого-стажиста прокуратури Чернігівського району. Чинним законодавством України не передбачено порядку включення двічі одного й того ж періоду до стажу роботи, який надає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, сумарний трудовий стаж позивача складає 20 років 7 місяців 16 днів, а саме: 15 років 4 місяці 24 дні – період роботи на посадах старшого прокурора, начальника відділу, начальника управління нагляду за додержанням законів; 2 роки 11 місяців 4 дні – стаж роботи на посадах слідчого та 2 роки 3 місяці 15 днів – половина періоду навчання у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697-VII.
З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Щодо підстав скасування постанов місцевих адміністративних судів Київським апеляційним адміністративним судом та залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі, відповідно до п.4 ч.1 ст.198 КАС України, загальна кількість скасованих таких рішень становить 28- із залишення позовної заяви без розгляду, 45- із закриттям провадження у справі, що становить 31,4 % від загальної кількості сксованих постанов суду першої інстанції (1325-загальна кількість скасованих постанов).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 760/15954/16-а постанову Солом’янського районного суду м.Києва від 05 грудня 2016 року – скасовано та провадження у справі закрито.
Позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 №335687 від 09 вересня 2016 року та закрити провадження у справі.
Постановою Солом’янського районного суду м.Києва від 05 грудня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскарженню підлягає постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, а протокол є лише доказом скоєння правопорушення, на підставі якого буде прийматись рішення, тому позов не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду першої інстанції та встановила, що враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Оспорюваний позивачкою протокол, це письмовий документ, в якому зафіксовані певні обставини, що можуть бути в подальшому використані при прийнятті рішення уповноваженим органом (особою). Вони не мають обов'язкового характеру, а тому не є ні нормативно-правовим актом, ні актом індивідуальної дії, оскільки, не породжує певних правових наслідків, і не має обов'язкового характеру виконання для позивача.
Тобто, вищезазначений протокол про адміністративне правопорушення не покладає на позивача жодних обов'язків і не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, внаслідок чого не може бути оскаржений в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.
Розгляд та вирішення позовів про скасування протоколів про адміністративні правопорушення не належить до юрисдикції адміністративних судів, так як правильність їх складання зобов'язаний перевіряти орган, компетенції якого стосується розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій такий протокол про адміністративне правопорушення є доказом.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 07.11.2016 року (справа № 755/15902/15-а).
З огляду на викладене, колегія суддів вважала, що рішення у цій справі підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 357/7848/16-а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року – скасовано, провадження по справі закрито.
Фізична особа – підприємць Ковзаленко Віталій Олександрович звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа Відділ з питань землекористування Білоцерківської міської ради, про визнання протиправним та скасування окремого положення рішення суб'єкта владних повноважень.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року відмовлено у задоволенні позову.
Колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне. як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви, оскаржуване рішення представник позивача бажає скасувати лише з однією метою, з метою поновлення своїх порушених прав під час прийняття рішення відповідача та у зв’язку з тим, що прийняте рішення впливає на договірні відносини, які склались між сторонами у справі,а відносини з приводу реалізації та захисту яких регулюються цивільним законодавством.
Таким чином, з огляду на зміст позовної заяви, характеру спірних правовідносин, та обставин встановлених судом першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що в даному випадку наявний спір, що виникає при врегулюванні договірних відносин, які підлягають врегулюванню на підставі норм Цивільного Кодексу України, в порядку цивільного судочинства.
Отже, колегія суддів вважала, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, підлягає закриттю.
Тобто, даний позов спрямований на захист прав у сфері цивільно-правових, а не публічно-правових відносинах, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим колегія суддів вважала необхідним апеляційну скаргу – задовольнити частково, постанову – скасувати та закрити провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 750/2271/16-а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 грудня 2016 року –скасовано, провадження по справі закрито.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено.
Колегією суддів встановлено, що оскільки Позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по вул. Фікселя, 28 в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 0,1000 га відмовлено, а Коваленку Миколі Петровичу, правонаступником якого є Масанова Наталія Миколаївна, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0488 га, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. Фікселя, 28-а та в межах земельної ділянки за адресою м. Чернігів, вул. Фікселя, 28, не погоджено, колегія суддів дійшла висновку про наявність у даній справі між ними спору про право.
Відповідно до частини першої ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв’язку з чим судове рішення суду першої інстанції скасовується, а провадження в адміністративній справі закривається.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, зокрема, в Постанові від 01 червня 2016 року у справі №569/23686/13а.
Колегія суддів дійшла висновку, що розгляд даної справи має здійснюватись загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Проаналізувавши кількість переглянутих за звітний період постанов місцевих адміністративних судів, слід зауважити, що основними причинами скасування є: невірне тлумачення судом норм закону; неповне з’ясування обставин, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, невірне встановлення обставин справи.
Окрім дослідження причин скасування судових рішень судів першої інстанції Київським апеляційним адміністративним судом України за І квартал 2017 року, що стосуються порушення норм матеріального права, також, слід звернути увагу на причини скасування ухвал судів першої інстанції, які порушують норми процесуального права.
Упродовж 1 кварталу 2017 року Київським ААС в апеляційному порядку переглянуто 693 ухвал, що становить 14,4% від загальної кількості справ у яких закінчено апеляційний розгляд.
З 693 ухвал, які переглянуто судом апеляційної інстанції, 313 (або 45,2 %) ухвали суду першої інстанції скасовано.
Із скасованих за 1 квартал 2017 року 313 ухвали апеляційним судом:
Судова практика з підстав скасування ухвал місцевих та окружних адміністративних судів Київського апеляційного адміністративного округу.
Щодо підстав скасування ухвал місцевих та окружних адміністративних судів Київським апеляційним адміністративним судом з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до ст.204 КАС України, загальна кількість скасованих таких рішень становить – 275, що становить 87,8% від загальної кількості сксованих ухвал суду першої інстанції (313-загальна кількість скасованих ухвал).
Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 826/6330/15 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року – скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Братіслава” податкову заборгованість на загальну суму 333 322 грн. 70 коп.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, адміністративний позов – задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2016 року скасовано рішення попередніх інстанції, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року адміністративний позов Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Братіслава” про стягнення податкової заборгованості – залишено без розгляду.
Постановлюючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач без поважних причин повторно не з’явився у судове засідання.
Дослідивши обставини справи колегія суддів встановила, що позивача не повідомлено належним чином про відкладення розгляду справи до 19 липня 2016 року.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для залишення без розгляду адміністративного позову Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Братіслава” про стягнення податкової заборгованості.
Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року у справі № 381/3791/16-а ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року – скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Фастівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про повернення утриманих коштів в сумі 2500, 00 грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23.09.2016 р. позов залишено без руху у зв’язку з тим, що в позовній заяві не зазначено місцезнаходження відповідача, поштовий індекс, номери засобів зв’язку, якщо такі відомі; не викладено правового обґрунтування позову; не зазначені статті закону, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог. До позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2016 р. позов повернуто позивачу у зв’язку з не усуненням недоліків.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції надав позивачу час на усунення недоліків – 5 днів з дня отримання копії ухвали.
Колегія суддів звернула увагу на ту обставину, що залишаючи позов без руху суд першої інстанції не вказав в мотивувальній частині ухвали реквізити для сплати судового збору та розмір його сплати, що, на думку колегії суддів, порушило принцип доступу до правосуддя.
В свою чергу, колегія суддів відхилила доводи Коваля М. О. про те, що його позов є позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, оскільки сума утриманих пенсійних коштів не є майновою шкодою позивача в розумінні ст. 22 ЦК України, що підлягає відшкодуванню.
Натомість, тяжкий матеріальний стан позивача з огляду на утримання пенсійним органом його пенсійних виплат може бути підставою для вирішення питання про звільнення від сплати судового збору чи зменшення його розміру за умови звернення позивача до суду першої інстанції з відповідним клопотанням.
Між тим, окрему увагу колегія суддів звернула на наявність в матеріалах справи непідшитих документів, поданих до суду першої інстанції позивачем, з наявним штампом суду першої інстанції про прийняття документів 17.10.2016 р., в тому числі, позову з обґрунтуванням позовних вимог, зазначенням реквізитів відповідача та клопотанням про звільнення від сплати судового збору, яке не розглянуте ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2016 р.
Зважаючи на викладене, колегія суддів прийшла до однозначного висновку про грубе порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм процесуального права.
З огляду на це, рішення суду підлягає скасуванню, а справа – направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 825/1866/16 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року – скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року вищевказану позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву позивачу суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвали судді про залишення позовної заяви без руху.
З таким висновком колегія суддів не погодилась та вважала його необґрунтованим виходячи з наступного.
Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року вказану вище позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків 5 днів з моменту отримання її копії.
Відповідно до відомостей повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 9), копія вказаної ухвали отримана представником позивача 26 жовтня 2016 року.
Таким чином, останнім днем виконання вимог зазначеного вище судового рішення є 31 жовтня 2016 року.
31 жовтня 2016 року до суду першої інстанції позивачем подано клопотання про продовження строку для усунення недоліків на 10 днів.
Колегією судді встановлено, що процесуальне рішення щодо вказаного клопотання суддею суду першої інстанції прийняте не було.
За таких обставин колегія суддів вважала такими, що заслуговують на увагу, твердження позивача про те, що не отримавши ухвали судді щодо вирішення заявленого клопотання він не міг визначитись з часом усунення недоліків.
Вказане свідчить про наявність у позивача об’єктивних причин, що перешкоджали йому виконати вимоги ухвали судді про залишення адміністративного позову без руху.
Отже, апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про те, що суддею суду першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді суду першої інстанції – скасуванню.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі № 357/11454/16 ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2016 року - скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відкрите акціонерне товариство “Росава” звернувся до суду з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення № 236-15-VI від 08 вересня 2016 року “Про затвердження переліку комунальної інфраструктури м. Біла Церква”.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2016 провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку має місце спір в сфері корпоративних відносин з приводу розпорядження майном юридичної особи - ВАТ “Росава” її акціонером, тобто спір між юридичною особою та її учасником (акціонером), а тому даний спір необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
Однак, колегія суддів вважала такий висновок передчасним з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Білоцерківською міською радою було винесено спірне рішення № 236-15-VI від 08 вересня 2016 року “Про затвердження переліку комунальної інфраструктури м. Біла Церква”, яким до об”єктів комунальної інфраструктури м. Біла Церква віднесено, зокрема, Палац культури “Росава”: нежитлова будівля літ. “А-3”, нежитлова будівля літ. “Б”; Поліклініка.
Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 24.11.2011р. № 10 “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані із створенням, діяльністю,управлінням та припиненням діяльності такої особи.
Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними:
актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.
Натомість, зі змісту адміністративного позову колегією суддів встановлено, що предметом спірних правовідносин, є рішення відповідача – органу місцевого самоврядування, яким незаконно, на думку позивача, включено майно ВАТ “Росава” до переліку об”єктів інфраструктури, яке належить позивачу на праві приватної власності.
Отже, наведене свідчить, що даний спір не можна вважати корпоративним, з огляду на те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем не як акціонером позивача, а як органом місцевого самоврядування.
Наведене в сукупності свідчить, що спірні правовідносини не стосуються спору між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, а тому суд першої інстанції помилково відніс спірні правовідносини до корпоративних, у зв’язку з чим передчасно закрив провадження у справі.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у справі № 826/6619/16 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року- скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Балтік Біо Трейд”про стягнення податкової заборгованості в розмірі 762 779,40 грн. з усіх наявних відкритих рахунків у банках обслуговуючих такого платника податків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 вересня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду з підстав передбачених п.4 ч.1 ст.155 КАС України.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.155 КАС України, посилається на те, що у судові засідання 09.08.2016 року та 22.09.2016 року представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Колегія суддів не погодилась з наведеним висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування наслідків, передбачених п.4 ч.1 ст.155 КАС України, з огляду на таке.
Про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена.
Особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 квітня 2016 року відкрито скорочене провадження в адміністративній справі.
10 травня 2016 року від представника Відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких Відповідач стверджує, що сума грошового зобов’язання є неузгодженою та не може вважатися податковим боргом.
Відповідно ч.4 ст.183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2016 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 серпня 2016 року 14 год. 00 хв.
Ухвала від 19 травня 2016 року про відкриття провадження у справі отримана представником Позивача 09 червня 2016 року, що підтверджується розпискою.
Причини неприбуття представника у судове засідання 09 серпня 2016 року Позивачем повідомлено не було. Судом відкладено розгляд справи до 22 вересня 2016 року на 15 год. 40 хв., що підтверджується довідкою від 09 серпня 2016 року.
На адресу Позивача направлено повістку про виклик у судове засідання, яке відбудеться 22 вересня 2016 року об 15 год. 40 хв., яка отримана представником Позивача 06 вересня 2016 року, що підтверджується розпискою.
22 вересня 2016 року від представника Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший час і дату, у зв’язку із скороченням штатної чисельності працівників юридичного підрозділу, великої кількості справ у судах та перебуванням закріпленого працівника за справою № 826/6619/16 у Київському апеляційному адміністративному суді.
Колегія суддів звернула увагу на те, що представником Позивача повідомлено про причини неприбуття у судове засідання, а тому відсутні підстави вважати, що представник Позивача повторно не з”явився у судове засідання без поважних причин.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у справі №760/17856/16-а ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 23.11.2016 року– скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 21.10.2016 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення вказаних недоліків.
Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 23.11.2016 року позов повернуто позивачу.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви, так як відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 108 КАС України позивач не усунув недоліки позовної заяви.
Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції вказано на недоліки позовної заяви, а саме: у позовній заяві потрібно вказати ім'я позивача, ім'я (найменування) відповідача, посаду і місце служби посадової чи службової особи, яка склала оскаржувану постанову, її індекс, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, якщо такі відомі. Не сплачено судовий збір.
На виконання ухвали суду позивачем надіслано виправлену позовну заяву.
Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 23.11.2016 року позов повернуто позивачу.
Невиконання позивачем хоча б однієї вимоги, встановленої ухвалою про залишення позову без руху, є підставою для повернення позовної заяви.
Колегією суддів встановлено, що норми ч. 5 ст. 288 КУпАП є спеціальними нормами порівняно з нормами Закону про судовий збір, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується.
Вказана позиція зазначена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 23 січня 2015 року “Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” від 23.01.2015 №2.
Отже, за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом України “Про судовий збір”.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 08.06.2016 року у справі № К/800/9907/16, від 18.10.2016 № К/800/19493/16.
Крім того, згідно Постанови ВСУ від 13.12.2016 у справі 21-1410а16 зазначено, що у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КпАП, статей 2, 3, 4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору.
КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.
У зв’язку з цим за подання позивачем або відповідачем – суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.
З огляду на зазначені норми, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції, повертаючи адміністративний позов з цих підстав, дійшов помилкового висновку щодо обов'язку позивача сплатити судовий збір.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції – скасуванню, а справа – направленню до суду для продовження розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року у справі № 358/1465/16-а ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 04 січня 2017 року – скасовано та направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач звернувся в Богуславський районний суд Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області, в якому просив:
визнати протиправним порушення з боку управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області по відношенню до нього вимог статей 22, 46 Конституції України, якими він відповідно до п. 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах зобов’язаний керуватися у своїй діяльності, а також підпунктів 7 та 8 пункту 4 цього положення, згідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, для чого забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок Державного бюджету України;
зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області негайно поновити його права отримувати державну пенсію як інваліду – ліквідатору ЧАЕС 2-ої групи в розмірі 8, 75 мінімальних пенсій за віком, для чого зобов’язати негайно здійснити відповідний перерахунок та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій за рахунок державного бюджету України.
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 04 січня 2017 року позов залишено без розгляду на підставі ст. 100 КАС України.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.
Колегія суддів частково погодилась із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Колегія суддів звернула увагу на те, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата, тобто позивач, отримуючи пенсію щомісяця, був обізнаний щодо її розміру.
Зі змісту адміністративного позову вбачається, що позивач просить здійснити перерахунок його пенсії з 01.11.2011, таким чином, позовні вимоги за період з 01.11.2011 до 23.04.2016 підлягають залишенню без розгляду, що і було вірно встановлено судом першої інстанції.
Разом з цим, колегія суддів не погодилась з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення без розгляду позовних вимог за період з 24.04.2016, оскільки адміністративний позов в цій частині, був поданий позивачем в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України, однак по суті не був розглянутий.
Колегією суддів встановлено, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважала, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог за період з 24.04.2016 скасуванню, з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.
Щодо підстав скасування ухвал окружних адміністративних судів Київським апеляційним адміністративним судом та постановлення нової ухвали, відповідно до п.6 ч.1 ст.199 КАС України, загальна кількість скасованих таких рішень становить – 34, що становить 10,9% від загальної кількості сксованих ухвал суду першої інстанції (313-загальна кількість скасованих ухвал).
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2017 рокуу справі № 2а-10600/12/2670 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року – скасовано, прийнято нову, якою клопотання задоволено.
Позивач Публічне акціонерне товариство “АТП-1”,звернулись до суду першої інстанції із клопотанням про виправлення помилки у виконавчому листі та поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року зазначене клопотання задоволено та ухвалено:
клопотання Публічного акціонерного товариства “АТП-1” про виправлення помилки та поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання задовольнити;
виправити у тексті виконавчого листа по адміністративній справі №2а-10600/12/2670 відомості щодо стягувача, замінивши стягувача “Товариство з обмеженою відповідальністю “АТП-1” на стягувача “Публічне акціонерне товариство “АТП-1”;
поновити Публічному акціонерному товариству “АТП-1” строк пред’явлення до виконання виконавчого листа на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року у справі №2а-10600/12/2670 за позовом Публічного акціонерного товариства “АТП-1” до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення до 6 (шести) місяців, з дня набрання даною ухвалою законної сили.
Колегія суддів звернула увагу, що у матеріалах справи відсутня ухвала Вищого адміністративного суду України яка б зупинила виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2012 року .
Колегія суддів звернула увагу на те, що позивач не був позбавлений права звернутись як до Київського апеляційного адміністративного суду так і до Вищого адміністративного суду України із заявою про видачу виконавчих листів у справі № 2а-10600/12/2670.
Інших підстав для пропуску строку для пред’явлення до виконання виконавчого листа позивачем не наведено.
Враховуючи викладене, з’ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для поновлення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року у справі №2а-10600/12/2670.
Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню у частині з прийняттям у цій частині нової ухвали.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі № 695/2721/16-а ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13.10.2016 року – скасовано, прийнято нову, якою в задоволенні клопотання відмовлено.
Позивач звернулася до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування постанов від 06.09.2016 року № 23-11-50/300-271 та № 23-11-50/300-272 щодо накладення штрафу в розмір 14500 грн. та 1450 грн. відповідно за порушення законодавства про працю.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13.10.2016 року, справу передано за підсудністю Черкаському окружному адміністративному суду, оскільки вона предметно не підсудна Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, як адміністративному суду.
Колегія суддів встановила, що в даному випадку правовою підставою для прийняття спірних постанов слугувало порушення позивачкою вимог КЗпП України та Закону України “Про оплату праці”, в зв’язку з чим до неї було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Більше того, у самому протоколі про адміністративне правопорушення від 26.08.2016 року № 23-11-50/209, на підставі якого прийнято спірні постанови, чітко зазначено про вчинення Руденко Н.С. адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП. Вказана норма містить приписи щодо виду і розміру санкцій за порушення її вимог. Застосування санкцій, визначених КЗпП України не змінює ні виду правопорушення, ні характеру його вчинення, ні виду відповідальності.
Отже, йдеться про суд, визначений законом для вирішення конкретного спору, у тому числі з огляду на його повноваження щодо вирішення справи з урахуванням предмету спору, інстанційної та територіальної підсудності.
Термін “неповноважний склад суду” не може сприйматися лише як наявність повноважень суддів щодо здійснення ними своїх професійних обов'язків. Повноваження складу суду належить сприймати і як компетентність у розумінні наявності повноважень на розгляд справ у суді відповідно до предмета спору, вирішення справ судом певної інстанції та судом, який має повноваження на розгляд справ у межах, визначених КАС України, що забезпечує право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судочинство, яке здійснюється з порушенням цих правил, за наявності сумнівів в безсторонності і неупередженості суду, не може вважатися правосуддям, а прийняті з допущенням таких порушень судові рішення не можуть залишатися в силі через їх незаконність.
Враховуючи вище викладене, проаналізувавши обставини справи, колегія суддів знайшла, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо направлення справи за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду, оскільки в даному випадку наявний спір з приводу рішень суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який предметно підсудний місцевому загальному суду як адміністративному. Таким судом у спірних правовідносинах є Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області.
Отже, колегія суддів прийшла до висновку про скасування ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13.10.2016 року та необхідність направлення Черкаським окружним адміністративним судом справи до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області для продовження розгляду, оскільки у окружному суді здійснювався судовий розгляд та провадження по справі було зупинено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2017 року у справі № 697/2890/14-а ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2016 року – скасовано та прийнято нову ухвалу, заяву Дорохової Катерини Федорівни про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання задоволено.
Позивач – Дорохова Катерина Федорівна, звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області про виплату коштів відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті Дорохова Валерія Олексійовича в сумі 46 897,84 грн.
Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, позов задоволено.
У вересні 2016 року Дорохова К.Ф. звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області із заявою щодо поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2016 року в задоволенні заяви відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, дійшов висновку про відсутность поважних причин пропуску позивачем строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Колегія суддів не погодилась з наведеними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист видано Дороховій К.Ф. лише 12 серпня 2016 року, тобто з пропуском строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. При цьому, позивачем надано докази неодноразового вчинення протягом 2015-2016 років дій, спрямованих на виконання постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2014 року, а саме звернення до управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області, органів ДВС та Казначейства.
Колегія суддів також звернула увагу на те, що поважні причини - це обставини, що діють на волю суб'єкта, з яким законодавець пов'язує звільнення цього суб'єкта від виконання покладених на нього обов'язків або від визначених законодавством негативних наслідків його поведінки. Поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для особи на вчинення цих дій.
З матеріалів справи вбачається, що Дорохова К.Ф. народилася 02.12.1949, а отже й є особою похилого віку.
Враховуючи вищевикладене та похилий вік позивача, колегія суддів дійшла висновку, що заява про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання підлягає задоволенню, оскільки Дороховою К.Ф. наведено поважні причини, що не залежали від волі стягувача, та обґрунтовані підстави для поновлення строку пред'явлення виконавчого листа для виконання, надано належні та допустимі докази щодо наявності поважних причин, обґрунтованих обставин пропуску такого строку, що свідчить про вжиття стягувачем у відповідності до вимог чинного законодавства всіх заходів, спрямованих на своєчасне отримання виконавчого листа та недопущення пропуску строку його пред'явлення до виконання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погодилась з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, а тому апеляційну скаргу Дорохової Катерини Федорівни необхідно задовольнити, а ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про поновлення строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа - задовольнити, а строк поновити, оскільки ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі № 826/15813/16 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року – скасовано та прийнято нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ефенес Пропертіз Лімітед” звернулося в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Арбо Фінанс”, Публічне акціонерне товариство “РВС Банк”, Товариство з обмеженою відповідальністю “ФК Скілінг”, Товариство з обмеженою відповідальністю "БФ ГРУП" про скасування рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 січня 2017 року клопотання задоволено: заборонено Міністерству юстиції України, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, управлінню державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, іншим суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав та/або їх обтяжень, заборонити вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів щодо нерухомого майна, нежитлових приміщень з №1 по №5, №5а , з №6 по № 20 (групи приміщень 15), № №1, 1а, 3, №2 по №10 (групи приміщень 16), з №1 по №11, № №11а, 12, 13, (групи приміщень №18) - фізкультурно-оздоровчого комплексу загальною площею 1324,60 кв.м., що розташований за адресом: м. Київ, провулок Рильський, 5 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 729027880000 та заборонено здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав та/або їх обтяжень, заборонити вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів.
Колегія суддів врахувала, що КАС України передбачає два способи забезпечення позову: зупинення дії оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборона вчинення певних дій.
Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмету спору.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Крім того, правова позиція по даному питанню висловлена в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також у Постанові Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ”, за змістом яких при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Ефенес Пропертіз Лімітед” звернулося в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Арбо Фінанс”, Публічне акціонерне товариство “РВС Банк”, Товариство з обмеженою відповідальністю “ФК Скілінг”, Товариство з обмеженою відповідальністю “БФ ГРУП”, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. № 31660990 від 30.09.2016 № 31660827 від 30.09.2016 щодо державної реєстрації іпотеки і обтяження нерухомого майна нежитлових приміщень з №1по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень № 15), № 1, 1а, з №2 по 10 (групи приміщень 16) з № 1 по № 11, №№ 11а, 12, 13 (групи приміщень № 18) фізкультурно – оздоровчий комплекс загальною площею 1 324, 60 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, провулок Рильський 5 (літера А) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 729027880000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” і за ТОВ “ФК Скілінг”;
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. № 33186072 від 26.12.2016, щодо державної реєстрації права власності за ТОВ “ФК Скілінг” на нежилі приміщення з № 1 по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень № 15), № № 1, 1а, з № 2 по № 10 (групи приміщень 16), з № 1 по № 11, №№ 11а, 12,а13 (групи приміщень № 18) фізкультурно – оздоровчий комплекс загальною площею 1 324, 60 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 5 (літера А) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 729027880000;
визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогач В.В. № 33302469 від 30.12.2016 щодо державної реєстрації права власності за Товариства з обмеженою відповідальністю “БФ ГРУП” на нежилі приміщення з № 1 по5, № 5а, з 6 по 20 (групи приміщень 15), №№ 1, 1а, з №2 по №10 (групи приміщень 16), з №1 по №11, №№ 11а, 12, 13 (групи приміщень № 18) фізкультурно-оздоровчий комплекс загальною площею 1 324, 60 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 5 (літера А) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 729027880000.
Колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що саме він був власником вищезазначених об’єктів нерухомого майна на момент вчинення оскаржуваних дій та рішень. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на 26.12.2016 власником було ТОВ “ФК Скілінг”, а тому, на думку колегії суддів, позивачем не надано суду належних і допустимих, у розумінні ст.70 КАС України, доказів та не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди саме його правам, свободам або інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та його інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог, а отже, й не доведено наявність будь-яких правових підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову, відповідно до ст. 117 КАС України.
Також, колегія суддів звернула увагу на те, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
В заяві про забезпечення позову, позивач просив зупинити дію вищенаведених рішень про державну реєстрацію прав. Доводи позивача про протиправність вищевказаних рішень колегія суддів вважала не обґрунтованими і безпідставними, оскільки такі обставини не вказують на наявність безпосередніх правових підстав, визначених ст. 117 КАС України, для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, про які просить позивач.
Більш того, апеляційний суд зазначив, що ці ж самі доводи покладені позивачем і в основу позовної заяви здійснення судом перевірки та відповідних висновків з цього приводу фактично буде вирішенням справи по суті.
За приписами п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Також, колегія суддів вважала помилковими висновки суду першої інстанції про можливість забезпечення позову шляхом заборони вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів, оскільки забезпечивши позов у такий спосіб суд першої інстанції вийшов за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Крім зазначеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що забезпечення позову шляхом заборони вчинити дії невизначеному колу суб’єктів суперечить вимогам ст.. 117 КАС України.
Так, у даній справі суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що належним способом забезпечення позову є, фактично, заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного об’єкта усім уповноваженим на те суб’єктам.
Системний аналіз фактичних обставин справи дає підстави для висновку про те, що застосований спосіб забезпечення позову не відповідає предмету позову, не є пропорційним відносно інтересів інших осіб та виходить за межі мети його застосування, встановленої ст. 117 КАС України.
Зазначене у своїй сукупності вказує на те, що ухвала про забезпечення позову є необґрунтованою, що є достатніми підставами для її скасування.
Додатково до викладеного, колегія суддів вважала за необхідне звернути увагу також на те, що ухвала про забезпечення позову є законною у разі, якщо вона постановлена відповідно до норм процесуального закону, який встановлює порядок вирішення спору, що виник між сторонами.
Ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2017 року була прийнята судом першої інстанції під час вирішення справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ефенес Пропертіз Лімітед” до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Арбо Фінанс”, Публічне акціонерне товариство “РВС Банк”, Товариство з обмеженою відповідальністю “ФК Скілінг”, Товариство з обмеженою відповідальністю “БФ ГРУП” про скасування рішень, як справи адміністративної юрисдикції.
Разом з тим, у клопотанні від 10 січня 2017 року № 10/01-2017 та заяві про збільшення предмету позову від 12 січня 2017 року № 12/01-17 ТОВ “Ефенес Пропертіз Лімітед” зазначає, що є майновим поручителем по іпотечному договору № 623/ІП-3 від 30 липня 2008 року. Боржником за вказаним договором є ДП “Фірма “Дайленко”, іпотекодержателем – ТОВ “Фінансова компанія “Арбо Фінанс”.
Передумовою для прийняття оскаржуваних рішень державного реєстратора було дії ТОВ “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” щодо реалізації своїх прав як іпотекодержателя за договором іпотеки 623/ІП-3 від 30 липня 2008 року, а саме – укладення договору про відступлення прав вимоги ТОВ “ФУ “Скілінг”. У подальшому за ТОВ “ФК “Скілінг” було зареєстроване право власності на об’єкт іпотеки відповідно до ст. 55 Закону України “Про іпотеку” - у зв’язку з порушенням основного зобов’язання та не усуненням такого порушення іпотекодавцем.
Розглядаючи апеляційну скаргу на ухвалу суду про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо закриття провадження у справі навіть у разі встановлення обставин, які вказують на невірне визначення юрисдикції, проте суду першої інстанції необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 14 серпня 2016 року у справі № 826/4858/15 стосовно юрисдикції спорів, що виникають із договірних відносин.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважала помилковими висновки суду першої інстанції про наявність достатніх та необхідних правових підстав, визначених ст. 117 КАС України, для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову та вважала за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі № 823/1996/16 ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 р. – скасовано та прийнято нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовлено.
До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Роголь Г.І., в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення Уманської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області, а саме: вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.09.2016 №Ф10У, рішення №39/1301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 14.09.2016, та рішення №40/1301 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 14.09.2016.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, прийшов до висновку, що що оскаржувані рішення відповідача є виконавчими документами, які знаходяться на виконанні в органі державної виконавчої служби, з огляду на те, що в рамках відкритих виконавчих проваджень державний виконавець зобовязаний вживати заходи примусового виконання рішень, в тому числі арешт коштів боржника та їх вилучення (списання коштів з рахунків), суд вважав, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Однак, колегія суддів не погодилась з таким висновком суду, аргументуючи свою позицію наступним.
Позивачем не надано доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, а також не доведено, що захист його прав та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, колегія суддів звернула увагу, що предметом позову в даній адміністративній справі є скасування рішень фіскального органу - Уманської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області. Тобто, процедура стягнення за виконавчим провадженням не є предметом розгляду справи №823/1996/16 та не має жодного відношення до розгляду даної справи, оскільки у виконавчому провадженні зовсім інша підстава, інший суб’єкт владних повноважень та після відкриття виконавчого провадження податкові зобов’язання вважаються узгодженими, а тому, зупинення виконавчого провадження можливе лише за умови оскарження дій державного виконавця, що може бути в іншому адміністративному проваджені за іншим адміністративним позовом.
Проаналізувавши викладені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважала, що позивачем під час подання клопотання про забезпечення адміністративного позову, належним чином не обґрунтовано, чи існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що у клопотанні про забезпечення позову, з урахуванням предмету спору, позивачем не наведено реальних обставин та обґрунтування щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Проведений аналіз засвідчив про значну кількість скасованих справ за 1 квартал 2017 року, що надійшли до Київського ААС, тому необхідно звернути увагу на характерні помилки у правозастосуванні, з метою уникнення проблемних питань при прийнятті в подальшому судового рішення.
Висновки:
З метою нагального формування єдиної судової практики та зменшення кількості скасованих та змінених судових рішень пропонується наступне:
- звернути увагу суддів місцевих адміністративних судів Київського апеляційного адміністративного округу на причини зміни та скасування судових рішень, необхідність обговорення таких на оперативних нарадах суддів з метою підвищення якості здійснення правосуддя;
- суддям судів першой інстанції враховувати правові позиції Верховного Суду України при розгляді справ певної категорії;
- використовувати практику звернень суддів місцевих адміністративних судів до судів вищих інстанцій з метою оперативого надання відповідних роз'яснень з питань застосування законодавства;
- матеріали даного аналізу направити для відома та врахування в подальшій роботі до місцевих адміністративних судів Київського апеляційного адміністративного округу, попередньо обговоривши їх на оперативній нараді суддів Київського апеляційного адміністративного суду.
_03_03.png)
