flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ВСУ РОЗ’ЯСНИВ, НА КОГО ПОКЛАДАЄТЬСЯ ОБОВ’ЯЗОК СПРОСТУВАННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ СПІЛЬНОСТІ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

06 червня 2017, 12:00

Позивач звернулась до суду з позовом до колишнього чоловіка про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Особа вказувала, що протягом перебування у шлюбі її чоловік уклав договір довічного утримання, за умовами якого набув у власність житловий будинок. Вона нарівні зі своїм колишнім чоловіком за рахунок коштів сімейного бюджету надавала необхідну допомогу відчужувачу, у тому числі й майнову, забезпечувала його одягом, продуктами харчування.

Враховуючи вказане, просила визнати житловий будинок разом із господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя та поділити зазначене нерухоме майно, визнавши за нею право власності на його частку.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом та просив розірвати договору довічного утримання. На обґрунтування позову посилався на те, що він не виконував покладені на нього обов’язки щодо надання допомоги та майнового забезпечення свого батька.

Представник позивача, зазначала, що позивач з відповідачем та їх дітьми в період шлюбу однією сім’єю проживали в будинку, одержаному унаслідок укладення договору довічного утримання, здійснювали поточний ремонт будинку, а також і доглядали та забезпечували за рахунок сімейного бюджету утримання відчужувача.

Натомість відповідач вказував, що ні він, ні позивач не доглядали відчужувача і обов’язків згідно з договором довічного утримання не виконували.

Суди задовольнили первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову відмовили.

Суди виходили з того, що в розумінні ст. 60 СК України майно, придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя і тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.

У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

ВСУ залишив вказані судові рішення в силі та вказав, що норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує з ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об’єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім’ї, а не власні, не пов’язані з сім’єю інтереси одного з подружжя.

Також суд звернув увагу на попередню правову позицію ВСУ (у постанові № 6-2891цс15 від 13.04.2016), відповідно до якої, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеним під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був даний договір укладено саме в інтересах сім’ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов’язки за таким договором солідарно з набувачем.

В розвиток вказаної позиції ВСУ зазначив, що за загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов’язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України – довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім’ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов’язані із сімейними (постанова від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17).