Верховний Суд України висловив правову позицію щодо можливості застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення або прав на них за частиною четвертою статті 133 ЗК України

Поповнено базу правових позицій Верховного Суду України:

Постановою у справі №6-2973цс16 від 14.06.2017р., правовим висновком якої є:

відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За положеннями статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що нале жить на праві власності фермерському  господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського  господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно із частиною четвертою статті 133 ЗК України заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) може бути лише банк.

Вирішуючи спір, суди залишили поза увагою, що спірна земельна ділянка, яка передана в іпотеку на забезпечення зобов’язань за договором позики, укладеним між фізичними особами, відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення та була надана позивачці для ведення фермерського господарства, та не з’ясували, чи фізична особа могла бути іпотекодержателем цієї земельної ділянки з урахуванням положень частини четвертої статті 133 ЗК України.

З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у розділі "Правові позиції" або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).