Київським апеляційним адміністративним судом залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

12.04.2017 р. ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київський обласний військовий комісаріат, який в ході слухання справи уточнювався, про визнання протиправними дії щодо прийняття рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_6; скасування п.57 протоколу №14 від 17.02.2017 року засідання комісії відповідача розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум; зобов'язання відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_6

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відповідно до положень ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_6, оскільки причина його смерті пов'язана із захистом Батьківщини, що підтверджено належним доказом - витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 4400 від 18.10.2016р.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.10.2017 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Міністерства оборони України, що полягають у прийнятті рішення про відмову ОСОБА_5 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_6, скасовано рішення, викладене в п.57 протоколу засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, №14 від 17.02.2017 р.; зобов'язано Міністерство оборони України призначити одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_6 У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання вказаної допомоги підтверджено належними доказами.

Відповідач, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.  

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ОСОБА_6 був звільнений із військової служби 04.02.2015р., помер ІНФОРМАЦІЯ_3. внаслідок чого позивач не має права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги як член сім'ї померлого, оскільки на час смерті ОСОБА_6 військову службу не проходив та в свою чергу військовослужбовцем не був. Крім того, апелянтом зазначено, що судом першої інстанції до участі у справі не був залучений син померлого ОСОБА_8, витребування доказів відбувалось з порушенням.

Позивач рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржує.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу щодо обґрунтованості позовних вимог.

В судовому засіданні представники апелянта та представник третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дружиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вказане підтверджено свідоцтвом про шлюб від 02.08.1986р. (а.с.11) та свідоцтвом про смерть ОСОБА_6

Згідно довідки Міністерства оборони України військової частини польова почта В0849 від 10.04.2015р. № 936 ОСОБА_6 у перод з 07.05.2014р. по 21.07.2014р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця Міністерства оборони України № 4400 від 18.10.2016р. захворювання сержанта у відставці ОСОБА_6, рак щитоподібної залози, ракова інтоксикація, що стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3. і підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 89 виданого 13.04.2016р. Бориспільським центром первинної медико-санітарної допомоги, отже захворювання і причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини.

Зазначені обставини підтверджені відповідними доказами, і не є спірними.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.          

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011)  відповідно до  Конституції України  визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 цього Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповдіно до стаття 1-1 Закону № 2011 законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на  Конституції України  і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Зокрема, п.2 ч. 2 статті 16 Закону № 2011 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 був військовослужбовцем, помер ІНФОРМАЦІЯ_3. внаслідок захворювання і причина смерті, пов'язані із захистом Батьківщини.

Вказане підтверджено належним, допустимим і достатнім доказом - витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця Міністерства оборони України № 4400 від 18.10.2016р.

Обставина, що причина смерті ОСОБА_6 пов'язані із захистом Батьківщини, апелянтом не спростована належним та допустимим доказом.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.  

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Внаслідок зазначено, колегія суддів, приймаючи встановлені обставини та положення п.2 ч.2 ст.16 Закону № 2011, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, та позивач належить до кола осіб, які мають право на отримання зазначеної допомоги відповідно до  Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Решта доводів апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, відповідно до положень КАС України, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції яким правильно вирішено спір по суті.

Згідно з частиною 2 статті 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути   підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими   засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що всі наведені апелянтом доводи не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Отже, аналізуючи надані сторонами докази, враховуючи наведені вище норми закону та встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, оскільки право позивача на отримання одноразової допомоги у зв'язку зі смертю чоловіка, який помер внаслідок захворювання, що мали місце в період проходження ним військової служби захищаючи Батьківщину в період проведення антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, підтверджено матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів при прийнятті рішення взяла до уваги рішення Верховного суду від 07.03.2018 р. у справа №333/2371/17(2-а/333/137/17,  №К/9901/2363/17).

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.