Судова практика розгляду Бориспільським міськрайонним судом Київської області спорів за зверненням органів прокуратури в інтересах держави в сфері земельних відносин

 

УЗАГАЛЬНЕННЯ

 

Судова практика  розгляду спорів за зверненням органів прокуратури в інтересах держави в сфері земельних відносин.

 

1.       Аналіз судової статистики надходження і розгляду цивільних справ у 2012 році – першому півріччі 2013 року.

       Згідно із статистичними відомостями, в Бориспільському міськрайонному суді Київської області в 2012 році надійшло 50 цивільних справ ( 6 справ перейшло в 2012 рік, як залишок з попереднього року) за зверненням прокуратури  в інтересах держави із застосуванням земельного законодавства. Із загальної кількості справ цієї категорії, закінчених провадженням, прийнято 39 рішень, з них: 27 – задоволено; 5 – відмовлено; 4 – залишено без розгляду; 2 – закрито провадження; 1 – передано до іншого суду.

       Також, в першому півріччі 2013 року в Бориспільський міськрайонний суд надійшло 12 цивільних справ (19 справ перейшло в 2013 рік, як залишок з попереднього року) за зверненням прокуратури  в інтересах держави в сфері земельних відносин. Із вивчених справ вбачається, що 17 позовів, поданих прокурорами в інтересах держави було задоволено, 8 - відмовлено, 2 - залишено без розгляду.

2.       Державні органи в інтересах яких прокуратурою подано позови

       Так, за 2012 рік – перше півріччя 2013 року Бориспільською міжрайонною прокуратурою було подано 31 позов в інтересах :

 

-          Державного агентства лісових ресурсів України – 1 .

-          Бориспільської районної  державної адміністрації – 9 .

-          Держави – 3 .

-          Головного Управління Держкомзему в Київській області – 8.

-          Головного Управління Державного земельного кадастру в Київській області -1.

-          Великоолександрівської сільскої ради Бориспільського району Київської області  – 1.

-          Дніпровського басейну управління водних ресурсів – 2.

-          Київська обласна рада – 1.

-          Мирненської сільської ради Бориспільського району Київської області – 1. 

-          Київської обласної державної адміністрації – 5 .

-          Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю  – 1.

-          Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області – 1.

-          Любарецької сільської ради Бориспільського району Київської області – 1.

 

       Міжрайонною природоохоронною прокуратурою Київської області подано 3 позови в інтересах :

-          Бориспільської районної  державної адміністрації Київської області – 1 .

-          Київської обласної державної адміністрації – 2 .

-          Прокуратурою міста Києва подано 1 позов в інтересах :

-          Державного комітету України із земельних ресурсів – 1.

-          Прокуратурою Київської області подано 1 позов в інтересах : 

-          Київської обласної державної адміністрації – 1.

-          Дніпровською екологічною прокуратурою подано 27 позовів в інтересах :

-          Державного комітету України із земельних ресурсів – 1.

-          Державного агентства земельних ресурсів України – 1.

-          Державної інспекції сільського господарства України – 22.

-          Київської обласної державної адміністрації – 2.

-          Дніпровського басейнового управління водних ресурсів -1.

-          Бориспільської районної  державної адміністрації Київської області – 1 .

         Прокуратурою з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Київської області подано 2 позови в інтересах :

-          ПАТ «Укртрансгаз».

-          Держави.

 

3.       Аналіз підстав та предмету позовних вимог справ даної категорії

Підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою (ч. 2 ст. 36-1 Закону України „ Про прокуратуру).

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Під представництвом прокуратурою України інтересів держави в суді треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з  посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. 

Разом з тим, прокурор самостійно визначаючи підстави для представництва у суді інтересів держави, може скористатися своїм правом на звернення до суду із заявою про захист інтересів держави у випадках, коли органи виконавчої влади передусім державного контролю, органи місцевого самоврядування, на які відповідними законодавчими актами покладено обов’язок захищати права і інтереси громадянина, державні чи суспільні інтереси, не вживають для цього передбачених законом заходів. Якщо зазначені органи не роблять цього, виходячи із свого відомчого підходу, або їх посадові особи не виконують своїх службових обов’язків щодо захисту вказаних інтересів, прокурор звертається із заявою до суду, оскільки ці інтереси залишаються незахищеними.

           Частиною 1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. 

           Так, за вищезазначений період до Бориспільського міськрайонного суду Київської області органи прокуратури звертались в інтересах держави в сфері земельних відносин з наступних підстав:

1.       Визнання недійсними Державних актів на право власності на земельні ділянки.

      

         Приклад. 

       

        09 грудня 2011 року Бориспільський міжрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Київській області, Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області до Антіпової Тетяни Єгорівни, третя особа – управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

 

2.       Скасування рішень сільських, селищних, міських рад про передання у приватну власність земельної ділянки.

    

        10 січня 2012 року Бориспільський міжрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Київській області до Головурівської сільської ради, Черпак Валерія Вікторовича, 3-тя особа: Пасічник Раїси Василівни про визнання недійсним рішення сільської ради.

 

3.       Визнання незаконним та скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації.

      

        14 березня 2012 року Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі: Головного управління Держкомзему у Київській області до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Шапошник Людмили Федосіївни, треті особи: Управління Держкомзему у Бориспільському районі Київської області, обслуговуючий кооператив садівницьке товариство “Стадне”, Нечкасов Денис Олександрович про скасування розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області.

 

4.       Визнання договору купівлі-продажу на земельні ділянки.

    

        06 березня 2012 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного комітету із земельних ресурсів до Долгова Євгена Борисовича, Товариства з обмеженою відповідальністю “АФІ ДС-1”про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов язання вчинити дії.

 

5.       Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення завданої шкоди.

       24 вересня 2012 року Заступник Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Мирненської сільської ради Бориспільського району Київської області  до  Лаврьонова  Олексія Ілліча  про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення завданої шкоди.

 

6.       Знесення самочинно збудованого майна та приведення земельної ділянки до попереднього стану.

       07 грудня 2012 року Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку, Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області до Смолінської Оксани Олександрівни про знесення самочинно збудованого майна та приведення земельної ділянки до попереднього стану.

 

7.       Розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання вчинити дії.

       29 травня 2013 року Київська міжрайонна екологічна прокурора Дніпровської екологічної прокуратури звернулася до суду в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області до Макаренко Олени Михайлівни про розірванні договору оренди земельної ділянки та зобов’язання вчинити дії.

 

8.       Зобов’язання повернення спірної земельної ділянки.

     

       19 червня 2013 року заступник Дніпровського екологічного прокурора звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації, Бай Тетяни Станіславівни, Меденцева Максима Анатолійовича про зобов’язання повернення спірної земельної ділянки.

 

При цьому виникає питання, чи є підстави для повернення земельної ділянки державі, в разі коли остання не використовувалась та не була остаточно виділена (відмежована від інших земель), щодо цієї земельної ділянки виникли якісь відносини власності, окрім оформлення та реєстрації такого права.

Крім того, під час розгляду даної категорії справ, судом першої інстанції встановлено, що в деяких справах особа, від якої вимагають повернути земельну ділянку ніколи нею не володіла, оскільки право власності лише оформлено на неї (втрата паспорту та оформлення на анкетні дані земельної ділянки)

 

 

 

         4. Випадки порушення прав третіх осіб при розгляді справ за зверненням органів прокуратури в інтересах держави в сфері земельних відносин.

 

         Узагальненням практики розгляду Бориспільським міськрайонним судом Київської області справ за зверненням органів прокуратури в інтересах держави в сфері земельних відносин встановлено, що за період 2012 року та перше півріччя 2013 року в провадженні суду перебувала одна справа, в якій було порушено права третьої особи.

           Так, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 6 лютого 2012 року позов Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління державного комітету України із земельних ресурсів в Київській області та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів до Бориспільської райдержадміністрації Київської області, Постного Олександра Віталійовича, Жукової Анжели Михайлівни, Трущової Алли Олексіївни, Антакової Марини Володимирівни, Хомічак Володимира Любомировича, Куницької Світлани Вікторівни, Вергелюк-Стрілець Марини Миколаївни, Ковпоша Алли Анатоліївни, Адаменко Олександра Анатолійовича, Кулинич Євгенії Володимирівни, третя особа –Управління Держкомзему України у Бориспільському районі Київської області  про скасування розпоряджень, визнання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними, покладення зобов’язання задоволено частково.  Скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 1498 від 12.05.2009р. „Про затвердження матеріалів вибору місця розташування та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність Постного Олександра Віталійовича, Жукової Анжели Михайлівни, Трущової Алли Олексіївни, Антакової Марини Володимирівни, Хомічак Володимира Любомировича, Куницької Світлани Вікторівни, Вергелюк-Стрілець Марини Миколаївни, Ковпоша Алли Анатоліївни, Адаменко Олександра Анатолійовича, Кулинич Євгенії Володимирівни для ведення індивідуального садівництва на території Вишеьківської сільської ради; скасовано розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 2273 від 08.07.2009р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність Постного Олександра Віталійовича, Жукової Анжели Михайлівни, Трущової Алли Олексіївни, Антакової Марини Володимирівни, Хомічак Володимира Любомировича, Куницької Світлани Вікторівни, Вергелюк-Стрілець Марини Миколаївни, Ковпоша Алли Анатоліївни, Адаменко Олександра Анатолійовича, Кулинич Євгенії Володимирівни для ведення індивідуального садівництва на території Вишеьківської сільської ради. Визнано недійсними Державні акти серії ЯД №№ 900544, 900543, 900542, 900551, 900554, 900553, 900552, 900555, 900556, 900545 на право власності на земельні ділянки, площею 0,12 га, кожна, що розташовані на території Вишеньківської сільської ради, видані на ім’я Постного Олександра Віталійовича, Жукової Анжели Михайлівни, Трущової Алли Олексіївни, Антакової Марини Володимирівни, Хомічак Володимира Любомировича, Куницької Світлани Вікторівни, Вергелюк-Стрілець Марини Миколаївни, Ковпоша Алли Анатоліївни, Адаменко Олександра Анатолійовича, Кулинич Євгенії Володимирівни, 22.07.2009 року Бориспільською райдержадміністрацією на підставі розпорядження № 2273 від 08.07.2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

           В апеляційній скарзі Платонова Н.М., яка не приймала участі у розгляді справи, просила скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 6 лютого 2012 року, з підстав порушення норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

             Апеляційний суд Київської області скасував рішення  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 6 лютого 2012 року та ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління державного комітету України із земельних ресурсів в Київській області та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів відмовив.

            Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції було вирішено питання про права та обов’язки особи, яка не приймала участі у розгляді справи – апелянта Платонової Н.М.

У відповідності до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 7 серпня 2009 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., зареєстрованих у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, Платоновою Н.М. були придбані земельні ділянки, загальна площа яких становить 0,84 га.

           Таким чином, станом на дату пред’явлення позову Бориспільським міжрайонним прокурором Київської області, спірні земельні ділянки вже належали Платоновій Н.М., а не фізичним особам – відповідачам по даній справі, тому визнання недійсним державних актів на право власності на землю, які належать фізичним особам вирішує питання про права та обов’язки Платонової Н.М., а саме право на земельні ділянки, тобто фактично позов було пред’явлено до неналежних відповідачів.

           З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому скасоване судом апеляційної інстанції. 

 

 

           5. Строки розгляду справ даної категорії. Причини недотримання строків розгляду.

          Згідно ст. 1 ЦПК України одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

          Згідно ч. 1 статті 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення  на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.

         У відповідності до ч. 2 даної статті, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше як на п’ятнадцять днів.

         Спеціальні строки розгляду цивільних справ за позовами органів прокуратури в інтересах держави в сфері земельних відносин законодавством не визначені, а тому справи даної категорії розглядаються судом згідно ч. 1 ст. 157 ЦПК України.

         Загалом Бориспільським міськрайонним судом Київської області дотримуються вище зазначенні вимоги щодо строків розгляду справ даної категорії, проте є поодинокі випадки порушення таких строків.

         Так, серед основних причин відкладень розгляду справ даної категорії є: неявка учасників процесу, недобросовісне виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов’язків, не кваліфікованість їх представників. Учасники процесу без поважних на те причин, не з’являються до суду та не повідомляють суд про причину неявки.

         Є випадки коли учасники процесу з’являються до суду не підготовленими до розгляду справи, зловживаючи своїми процесуальними правами, подають в день призначення слухання справи заяви про необхідність ознайомлення з матеріалами справи, надання до суду додаткових доказів, тощо.

         Частиною 3 ст. 27 ЦПК України встановлено, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки. 

         Крім того, у відповідності до встановлених вимог закону (ст. 131 ЦПК України) щодо подання чи повідомлення суду про докази під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, до початку розгляду справи по суті,  сторонами не виконується, що змушує суд відкладати слухання справи на іншу дату  для витребування відповідних  доказів.

        Також, причиною відкладення розгляду справи є неявка сторін без поважних причин та неповідомлення суд про причини неявки у судове засідання, при цьому всі судові повідомлення направляються сторонам із зворотнім повідомленням, які вчасно до суду не повертаються, хоча секретарями судового засідання виконуються вимоги, щодо помітки на конверті про направлення судової повістки  та вказується призначена дата, до якої лист повинен повернутись до суду. Такі конверти часто повертаються поштовими відділеннями з запізненнями.

         Таким чином суддя не може розглянути справу по суті, чи залишити позов без розгляду, в зв’язку з повторною неявкою сторін у справі, а змушений відкладати розгляд справи, в зв’язку з неявкою сторони по справі, відносно якої відсутнє повідомлення про належне вручення судової повістки.

         Вимоги ч. 2 ст. 157 ЦПК України, щодо продовження строків розгляду справи, але не більше як на 15 днів, як правило, суддями не застосовується, оскільки відповідне клопотання сторонами не заявляється.

 

         6. Проблемні та спірні питання, що виникають під час розгляду справ даної категорії.

 

        Узагальнення розгляду справ за позовами прокурора в інтересах держави в сфері земельних відносин показує, що в загальному ці справи Бориспільським міськрайонним судом Київської області розглядаються правильно. А тому переважна більшість із оскаржених судових рішень залишено без зміни.

       Разом з тим, мали місце порушення судом при розгляді справ цієї категорії як вимог матеріального, так і процесуального законодавства. Це послужило підставою для скасування судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

      

        Відповідно до роз'яснень викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст.388 ЦК.

 

           1. Так, рішенням апеляційного суду від 21.03.2013 року було скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.12. 2012 року, постановлене по справі за позовом заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Дніпровського басейного управління водних ресурсів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легран-Есетс-Менеджмент», Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Управління Держкомзему у Бориспільському районі, Воловик Тамари Валентинівни, Гончарова Олексія Володимировича, третя особа Обслуговуючий кооператив садівницьке товариство «Ластівка» про визнання незаконними і скасування розпоряджень райдержадміністрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та скасування реєстрації державних актів нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено. Підставою скасування послужило те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України. Колегія суддів не погодилася з висновками суду, що інтереси держави щодо повернення ділянки у державну власність підлягають до захисту у визначений прокурором спосіб, а саме шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них. Вирішуючи спір, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що на момент подачі заступником прокурора позову до суду у 2012 році земельна ділянка площею 2 га., належна ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», була відчужена цим товариством ще у 2008 році Воловик Т.В., яка у свою чергу провела відчуження її частини (шість ділянок по 0,1191 га.) Гончарову О.В. за відплатними договорами купівлі-продажу. Задовольняючи вимоги, та вважаючи за можливе захистити інтереси держави шляхом визнання недійсними правочинів із застосування наслідків їх недійсності, передбачених ст.216 ЦК України, суд залишив поза увагою, що держава, в інтересах якої прокурор подав позов, не є учасником оспорюваних правочинів щодо відчуження відповідачами земельних ділянок, а тому обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону, бо земельні ділянки не підлягають поверненню державі в порядку реституції за недійсним правочином, учасником якого держава не є. Враховуючи роз'яснення викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  а також те, що ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» ще 19 червня 2008 року провело відчуження цієї ділянки Воловик Т.В., яка у свою чергу 19 листопада 2011 року продала частину ділянки Гончаренку О.В. вимоги прокурора про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження ділянки, які були вчинені після недійсного правочину (укладеного між Касьян Н.О. і ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент») не грунтуються на вимогах закону. За змістом наведених вище роз'яснень Пленуму Верховного Суду України права особи, яка вважає себе власником майна і не є стороною правочину, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 30 травня 2013 року рішення апеляційного суду Київської області від 21 березня 2013 року залишено без змін.

           Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 листопада 2012 року при розгляді справи                   № 6-107 цс 12, предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною цього договору. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності              (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем.

       

           Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

           Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

            2. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 29 травня 2013 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2012 року за позовом заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Бай Тетяни Станіславівни, Меденцева Максима Анатолійовича про визнання незаконним та скасування розпорядження адміністрації, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2013 року у частині відмови у задоволенні позову заступника Дніпровського екологічного прокурора про повернення земельної ділянки - скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст. ст. 61, 84, 155 ЗК України, ст. 89 ВК України спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду і не може передаватись у приватну власність. Відмовляючи у позові у частині повернення земельної ділянки, суд виходив з того, що власником спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу є Меденцев М.А., до нього позовних вимог щодо визнання вказаного договору недійсним та витребування земельної ділянки не заявлялось, а правових підстав для витребування земельної ділянки у Бай Т.С.  Такі висновки судів суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Судом установлено, що розпорядженням Бориспільської РДА від 06 серпня 2009 року № 2577 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність Бай Т.С. для ведення особистого селянського господарства на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту. На підставі вказаного розпорядження Бай Т.С. видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 697502, зареєстрований державним земельним кадастром 25 лютого 2010 року. 20 квітня 2010 року між Бай Т.С. та Меденцевим М.А. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2 га на території Процівської сільської ради Бориспільського району. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Суди, відмовляючи у частині позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки, виходили з того, що не встановлено, що Бай Т.С, використовує або іншим чином розпоряджається даною земельною ділянкою не за цільовим призначенням, тому підстав для витребування у неї земельної ділянки не має, та посилались на відсутність позовних вимог про повернення спірної ділянки до Меденцева М.А. Проте із позовної заяви вбачається, що прокурором зазначено Меденцева М.А. як співвідповідача та до нього заявлено вимоги про витребування вказаної земельної ділянки на користь держави. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 серпня 2013 року позов заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, Бай Тетяни Станіславівни, Меденцева Максима Анатолійовича про зобов’язання повернення спірної земельної ділянки задоволено. Дане рішення набрало законної сили.

 

               3. Також з вищевказаних підстав скасоване рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо повернення земельної ділянки у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації Київської області.  Залишаючи без задоволення позовні вимоги щодо повернення земельної ділянки у власність держави, суд мотивував свої доводи тим, що не встановлено, що Мороз О.О. використовує або якимось іншим чином розпоряджається даною земельною ділянкою не за цільовим призначенням, тому відсутні можливості та правові підстави для зобов'язання останнього повернути земельну ділянку державі. Такі висновками суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права. Відповідно до положень ст.  387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Оскільки судом скасовано розпорядження РДА щодо відведення та передачі у власність спірної земельної ділянки та визнано недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, тому вказана земельна ділянка має бути витребувано від особи, яка нею незаконно заволоділа на користь власника, в даному випадку на користь Держави в особі Бориспільської РДА.

 

           4. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 25 грудня 2012 року Апеляційну скаргу заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України задоволено.Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2012 року в частині позовних вимог про повернення земельної ділянки - скасовано і ухвалено нове рішення. Повернути земельну ділянку площею 2.000 га., що розташована в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району з кадастровим номером 3220886000:03:002:0962 у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації, шляхом витребування її у власника.             Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову в частині повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлено, що Патворова К.С. використовує або якимось іншим чином розпоряджається даною земельною ділянкою не за цільовим призначенням, а тому відсутні можливості та правові підстави для зобов'язання повернути земельну ділянку державі. Проте із вказаними висновками погодитись не можна, так як вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону.          Відповідно до ч. 4 п. д) ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; Судом першої інстанції встановлено наступні обставини, які не оспорюються. Розпорядженням Бориспільської РДА від 06.08.2009 року №2554 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га. у власність Патворовій Ксенії Станіславівні для ведення особистого селянського господарства на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.  24 березня 2010 року на ім’я Патворової Ксенії Станіславівни на підставі розпорядження Бориспільської РДА від 06.08.2009 року №2554 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 697519, згідно якого вона є власником земельної ділянки площею 2,0000га. розташованої з межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області для ведення особистого селянського господарства. 16.04.2010 року Патворова К.С. спірну земельну ділянку площею 2,000 га., відчужила Пузанову П.П., що підтверджується договором купівлі-продажу. Згідно висновку Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 23.04.2012 року земельна ділянка розташована в межах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, яка надана Патворовій К.С. (державний акт серії ЯИ №697519) знаходиться в прибережно-захисній смузі Канівського водосховища та частково на водній акваторії. Вказана обставина підтверджується також викопіюванням з чергового кадастрового плану розташування земельних ділянок в межах Процівської сільської ради земельної ділянки, з якого вбачається, що земельна ділянка перебуває в межах земель водного фонду. Згідно зі ст. 61, 63 ЗК України та ст. 89 Водного кодексу України режими використання земельних ділянок прибережних та захисних смуг уздовж річок та смуг відведення є обмеженими і передача таких земельних ділянок у власність громадян для садівництва не допускається.  Відповідно до ч. 2 ст. 155 Земельного Кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно ст. 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Статтями 387, 388 ЦК України визначено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача. За вказаних обставин, коли земельна ділянка вибула із власності держави всупереч її волі, суд обґрунтовано із дотриманням вимог закону скасував розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 06.08.2009 року № 2554 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину Патворової К.С. для ведення особистого селянського господарства на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області» та визнав недійсним державний акт на право власності па земельну ділянку серії ЯИ № 697519, виданий на ім'я Патворової Ксенії Станіславівни, то відповідно до вимог ст.ст. 153,155 Земельного кодексу України та ст.ст.387, 388 Цивільного кодексу України спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації, шляхом витребування її у власника. Таким чином відповідно до ст. 309 ЦПК України, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права.

 

            5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 6 лютого 2013 року скасовано рішення Бориспільського  міськрайонного  суду Київської області  від 30 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2012 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що Старівська сільська рада Бориспільського району Київської області, приймаючи оспорювані рішення діяла в межах своїх повноважень відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» та ЗК України, державні акти на право власності на земельні ділянки не суперечать вимогам ч. ч. 7, 8 ст. 118 ЗК України, відповідачі у встановленому законом порядку набули право власності на земельні ділянки, а тому відсутні правові підстави для скасування рішень та визнання недійсними державних актів. Судами встановлено, що 17 травня 2007 року Старівська сільська рада Бориспільського району Київської області прийняла рішення № 858-12-У, № 891-12-У, № 887-12-У та № 1133-14-У, якими передала у власність Іващенка А. Ю., Глушко Н. Ю., Михайленко Г. Ю. та Захандревича О. Л. земельні ділянки площею 0,25 га кожному, що розташовані в с. Старе Бориспільського району Київської області. 13 Вересня 2007 року Старівська сільська рада Бориспільського району Київської, області прийняла рішення № 1370-16-У, № 1455-16-У, № 1456-16-У та № 1457-16-У, якими передала у власність Ліщенко О. М., Мартинової А. М., Щербини Р. О. та Іващенко Н. О. земельні ділянки площею 0,25 га кожному, що розташовані в с. Старе Бориспільського району Київської області. На підставі зазначених рішень вказаним громадянам були видані державні акти на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. Відповідно до ст. 12 «Перехідних положень ЗК України в редакції 2001 року до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

           До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпоряджання землями; передача земельних ділянок у власність, користування; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо (ст. 12 ЗК України). Обґрунтовуючи підставність позову, прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами с. Старе Бориспільського району Київської області, тому повноваження щодо розпорядження ними належать Бориспільській районній державній адміністрації, а не Старівській сільській раді Бориспільського району Київської області. Оскільки відповідачі не зверталися до Бориспільської районної державної адміністрації із заявами про передачу вказаних земельних ділянок їм у приватну власність, то оспорювані рішення та державні акти є недійсними. В той же час, відмовляючи у задоволенні позову, суд посилаючись на те, що прокурор не надав доказів на підтвердження наявності плану та встановлення меж села Старе Бориспільського району Київської області та земель, які розташовані за межами вказаного населеного пункту, на порушення ст. ст. 212-214, ч. 4 ст.10 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув, не роз'яснив сторонам право на подачу клопотань про витребування необхідних доказів з метою встановлення меж земель села Старе, належної оцінки доводам прокурора не дав та не врахував, що відсутність доказів про розмежування земель населеного пункту може бути підставою для визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування про передачу спірних земельних ділянок громадянам та визнання недійсними державних актів про право на землю, як таких що видані на підставі рішення про їх передачу у власність не уповноваженим органом. Залишаючи без змін зазначене рішення суду першої інстанції, у порушення ст. 303 ЦПК України на вказане не звернув уваги і апеляційний суд. Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

           Ще одним проблемним питанням є відсутність надання позивачем належних доказів на підтвердження позовних вимог, тому висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, чим порушуються норми  процесуального та матеріального права.

            6. Так, рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2013 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та Державної інспекції сільського господарства у Київській області до Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, Кармаш Валентини Миколаївни про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.  Встановлено, що на підставі рішення Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області № 246-20-ІУ від 04.08.2005 року, було затверджено матеріали технічної документації по складанню Державного акту на право приватної власності на землю на ім’я відповідачки Кармаш В.М. для будівництва та обслуговування жилого будинку в межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, і відповідачці Кармаш В.М.. була передана у власність земельна ділянка, площею 0,2000 га. та 21.02.2007р. був виданий державний акт на право власності на дану земельну ділянку, серії ЯГ № 399406, кадастровий номер 3220881700:04:001:0009, зареєстрований за № 010732300115 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. З довідки Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформативних систем від 16 січня 2013 року встановлено, що земельна ділянка відповідачки знаходиться на відстані 40 м від берега річки Іква. Також з акту Державної екологічної інспекції у Київській області від 18 січня 2013 року встановлено, що в результаті перевірки виявлено штучний канал, що змінив русло річки Іква, а в Вороньківській сільській раді відсутня інформація та дозвільні документи на проведення гідротехнічних робіт. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг р. Іква суду першої та апеляційної інстанції не подано. Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № А87/05 від 13.10.2011 року, проведеної Головним управлінням Держкомзему у Київській області за участю Державної інспекції з енергетичного нагляду, Бортницького міжрайонного управління водного господарства та інженера-геодезиста, яким проведено винесення в натуру вказаних земельних ділянок, встановлено, що спірна земельна ділянка знаходяться в прибережних захисних смугах річки Ікви, яка є малою річкою, тобто відносяться до земель водного фонду. Однак, зазначений акт перевірки не може бути визнаний колегією належним та допустимим доказом того, що спірна земельна ділянка знаходяться в прибережних захисних смугах річки Ікви, яка є малою річкою, тобто відносяться до земель водного фонду, з огляду на наступне.          Згідно ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. За змістом ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.          Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Згідно ч. 4 та 5 ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. За змістом ст. 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Отже, за змістом ст. ст. 20, 58, 59, 60, 61, 84 ЗК України, ст. ст. 87, 88, 89 ВК України режим використання земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок є обмеженим і передача таких земельних ділянок у власність громадян в тому числі для будівництва та обслуговування жилого будинку та ведення особистого селянського господарства не допускається.  Крім того, за змістом ст. 20 ЗК України визначення та зміна належності земельної ділянки до певної категорії земель є прерогативою органів суспільної влади - органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями визначення та зміни цільового призначення земель. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вказував на те, що спірна земельна ділянка знаходяться в прибережних захисних смугах річки Іква, що відносить їх до земель водного фонду, що підтверджується актом перевірки дотримання земельного законодавства. Проте, суд не дав оцінки зазначеному акту перевірки на відповідність вимогам ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України про те, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою і зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, у містобудівній документації, а також постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.           Таким чином, висновки суду про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережно захисній смузі та відноситься до категорії земель водного фонду без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, як про складання проекту визначення меж прибережних захисних смуг вздовж річки Ікви на території Вороньківської сільської ради, затвердженого відповідним рішенням уповноваженого органу, так і віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель водного фонду.                     В матеріалах справи відсутні також і докази про правомірність проведення гідротехнічних робіт виявлених 18 січня 2013 року, яким суд першої інстанції, при ухваленні рішення, не дав правової оцінки. З урахуванням наведеного, оскільки позивач всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, колегія вважає, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, суд порушив норми процесуального та матеріального права при ухваленні рішення.

 

           Відповідно до роз’яснень викладених у п. 18 а.) постанови Пленуму  Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» згідно з частиною першою статей 81, 82 ЗК України право власності на земельну ділянку набувають громадяни України та юридичні особи, створені громадянами або юридичними особами України, а іноземні громадяни та  юридичні особи й особи без громадянства та спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

 

            7. Так, рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2012 року Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АФІ ДС-1» задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний прокурором договір купівлі - продажу земельної ділянки був укладений з порушеннями вимог ч. 4 ст. 22 та ч. 3 ст. 82 ЗК України, які визначають заборону отримання у приватну власність іноземних юридичних осіб та спільних підприємств, за їхньою участю, земель сільської сільськогосподарського призначення. Однак такий висновок суду не відповідає вимогам законодавства та не ґрунтується на матеріалах справи.  Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючії спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що згідно статей 81, 82 ЗК України право власності на земельну ділянку набувають громадянами України та юридичні особи, створені громадянами та юридичними особами України, а іноземні громадяни та юридичні особи й особи без громадянства та спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка до укладення оспорюваного правочину 25.07.2006 року придбалась Долговим Є.Б. у Кислої Т.Г. за договором купівлі-продажу. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, - під час укладення вказаного правочину не змінювалось. Судом встановлено, що 14.02.2008 року між Долговим Є.Б. та ТОВ «АФІ ДС-1» було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого ТОВ АФІ ДС-1» придбали у Долгова Є.Б. за 1674605 грн. 25 коп. земельну ділянку площею 2,1995 га., що знаходиться на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, кадастровий номер 3220880900:08:002:0046, цільове призначення якої - для ведення особистого  селянського   господарства.  Зазначений  договір  посвідчений  21.03.2008  року приватним   нотаріусом   Київського   міського   нотаріального   округу   Мельником   Р.П. за реєстровим номером № 331. 332.  На підставі вказаного договору 13.06.2008 року ТОВ «АФІ ДС-1» отримали державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 242278, який видано Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі та зареєстровано в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером № 020832300077. Зважаючи на те, що покупцем земельної ділянки стала юридична особа, тому цільове призначення земельної ділянки в державному акті змінено на підсобне сільське господарство. З положень ст. 2 ЗК України вбачається, що земельні відносини - це відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, ви значеному законом.  Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.  Згідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до положень ч. З ст. 82 ЗК України, доповненої Законом України від 10.07.2003 року № 1103-ІV, спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, або за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого «майна. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Судом встановлено та підтверджується статутом ТОВ "АФІ ДС-1, що вказане товариство с юридичною особою, створеною й зареєстрованою відповідно до законодавства України, учасниками якої є «Афі Юкрейн ЛТД» - юридична особа, що належним чином зареєстрована та діє згідно із законодавством Республіки Кіпр, і Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінком - Україна" - юридична особа, яка належним чином зареєстрована та діє згідно із законодавством України. Таким чином суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, помилково дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин норм ст. 82 ЗК України, оскільки нормами цієї статті, зокрема ч. ч. 2, 3, регламентується право на набуття у власність іноземними юридичними особами та спільними підприємствами, заснованими за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, земельних ділянок несільськогосподарського призначення, а цільове призначення спірної земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства, тобто це земельна ділянка сільськогосподарського призначення.  Крім того частиною 4 ст. 22 ЗК України визначено вичерпний перелік набувачів, яким землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність, однак спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних та фізичних осіб, до цього переліку не ввійшли, а правові підстави вважати ТОВ "АФІ ДС-1" іноземною юридичною особою відсутні, так як вказане товариство є юридичною особою, створеною і зареєстрованою відповідно до вимог законодавства України. Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

 

       

        За результатами проведеного узагальнення судової практики щодо розгляду справ даної категорії слід зробити висновок, що Бориспільський міськрайонний суд Київської області приділяє достатньо уваги дослідженню доказів, з’ясуванню обставин справи та правильно застосовує вимоги чинного законодавства та дотримується вимог матеріального та процесуального права при розгляді справ даної категорії.

       

        З метою формування єдиної та правильної судової практики застосування норм законодавства при вирішенні даної категорії спорів доцільним є видання вищими судовими інстанціями відповідних рекомендацій та роз’яснень, проведення семінару для обговорення проблем судової практики вирішення цієї категорії спорів.

 

    

     Голова Бориспільського міськрайонного суду

     Київської області                                                                                         С.М. Вознюк

 

      Виконавці:      -  помічник судді Чичкань І.М.

                     -  помічник судді Стоян В.В.