Бориспільський міськрайонний суд Київської області

28 січня 2014, 16:44

На виконання листа Апеляційного суду Київської області № 433/07-16/14 від 15.01.2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області проведено узагальнення судової практики постановлення виправдувальних вироків за Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК 2012 року).

Згідно положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Дана презумпція невинуватості є одним із основних принципів сучасного кримінального провадження, що в Україні визнана відправною точкою правосуддя. Окрім того, це положення закріплено в пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якій зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку. Судді незалежні від впливу будь-яких осіб чи організацій та підкорюються лише закону. Підкорюючись закону, судді, разом з тим, вільні в оцінці доказів та у вирішенні усіх питань при розгляді справи. Однак, якою б досконалою і детальною не була правова регламентація діяльності суду, у суддів залишається можливість вирішувати ті чи інші питання при розгляді справи на свій розсуд, за внутрішнім переконанням, у відповідністю з його правосвідомістю, відповідно до закону. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судові справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу. Єдиним процесуальним актом в Україні, яким громадянин може бути визнаний невинним у скоєному кримінальному правопорушенні та виправданий, є вирок, постановлений судом іменем України. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено: що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

При встановленні невинності обвинуваченого суд виправдовує його і своїм вироком повністю відновлює невинного у всіх правах, негайно скасовує усі обмеження, якщо вони застосовувалися під час розгляду кримінального провадження. По закінченню строку на оскарження вироку він набирає законної сили, що означає: по-перше, виправдувальний вирок має обов’язкову силу для правоохоронних та інших органів держави та підлягає беззаперечному неухильному виконанню; по-друге, виправдувальний вирок у відношенні особи, яка знаходиться під вартою, виконується негайно після його проголошення – обвинувачений звільняється з-під варти в залі суду; по-третє, скасувати виправдувальний вирок не має права жоден орган держави, за винятком вищестоящого суду у випадках, передбачених законом. У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя ” роз’яснюється, що “відповідно до частини 5 статті 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об’єднаннями. У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності ”. На сьогоднішній день ухвалення виправдувальних вироків в Україні є незначною частиною у порівнянні з ухваленням обвинувальних вироків.

Розглядаючи кримінальні провадження, суди мають керуватися положеннями чинних КК і Кримінально-процесуальним кодексом України та враховувати роз'яснення, наведені у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України.

Метою проведення зазначеного узагальнення є вивчення практики суду з вказаного питання з метою виявлення проблемних або спірних питань, які виникають при розгляді вищезазначених справ.

1. За період 2012-2013 року було ухвалено один виправдувальний вирок по кримінальному провадженні за обвинуваченням відносно однієї особи Миронець Олександра Пилиповича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201 КК України.

Обвинувачений під вартою не утримувався.

Справа №1-кп/359/116/2013 359/3639/13-к Миронець О.П. ч. 1 ст. 201 КК України.

- вирок 13 вересня 2013 року призначено покарання Миронцю Олександру Пилиповичу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України та виправдати його за ч. 1 ст. 201 КК України за відсутності в його діях складу злочину.

Суд оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд визнає правдивими покази обвинуваченого Миронця О.П. та свідків: Миронець О.В., Чухрій Н.В., Заяц Р.В., оскільки вони узгоджуються між собою та не суперечать один одному в частині переміщення обвинуваченим через митний кордон України кастету без ознак приховування.

Під час судового розгляду данного кримінального провадження прокурором не піднімалось питання про зміну предявленого Миронцю О.П. обвинувачення.

З урахуванням наведеного, в межах пред’явленого Миронцю О.П. обвинувачення, суд вважає, що прокурором не доведено об’єктивну та суб’єктивні сторони злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України, а саме не доведено суду та не надано доказів тому, що Миронець О.П. перемістив кастет з приховуванням від митного контролю та вчинив злочин з прямим умислом.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбаче-них статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частини другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках–на потерпілого.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, суд, виходячи з загальних засадах кримінального судочинства-верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов'язків, оцінивши всі докази в сукупності ввважає, що під час судового розгляду не здобуто та не надано безсумнівних доказів вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується Миронець О.П. Аналізуючи зібрані та досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про недоведеність вини Миронця О.П. у переміщенні через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю зброї, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України. У звязку з цим обвинуваченого Миронця О.П. слід виправдати за відсутності в його діях складу злочину.

Відповідно до ч.1. п.2 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Відповідно до ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Тому в силу вищевикладеного обґрунтування, суд приходить до висновку, що Миронець Олександр Пилипович повинен бути виправданий за ч.1 ст.201 КК України через відсутність в його діях складу злочину.

15.10.2013 р. Подана апеляційна скарга прокурором

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04.12.2013 року виправдувальний вирок залишено без змін.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції та провівши судове слідство, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.09.2013 року Миронця О.П. визнано невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України та виправдано за ч.1 ст. 201 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції у вироку зазначив, що в межах пред'явленого Миронцю О.П. обвинувачення, суд вважає, що прокурором не доведено складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України, а саме не доведено суду та не надано доказів того, що Миронець О.П. перемістив кастет з приховуванням від митного контролю та вчинив злочин з прямим умислом.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що вирок суду першої інстанції є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, визначених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, судом першої інстанції залишені поза увагою суперечності між показами свідків Миронець О.В., Чухрій Н.В. і Заєць Р.В. та у вироку не зазначено чому суд взяв до уваги покази Миронець О.В. (дружини обвинуваченого) та покази Чухрій Н.В. (подруги обвинуваченого) та відкинув покази головного інспектора оперативного відділу СБК та ПМП Київської митниці Міндоходів Зайця Р.В.

Крім цього, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення свідчить відсутність оцінки доказів.

Так, при винесенні вироку суд ґрунтувався лише на показах свідків, та не надав оцінки зокрема протоколу огляду місця події від 25.02.2013 року, висновку експерта НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області №770 ВКД від 30.12.12 року, згідно якого наданий на дослідження кастет є контактною не клинковою холодною зброєю ударно-дробильної дії. Тому, на думку апелянта судом першої інстанції при винесенні виправдувального вироку не взято до уваги докази надані стороною обвинувачення, що в подальшому істотно вплинуло на його висновки щодо невинуватості Миронця О.П. та в мотивувальній частині вироку не зазначено мотиви, з яких судом відкинуто докази обвинувачення.

Також, судом під час розгляду кримінального провадження, було відхилено клопотання прокурора про допит свідків, що позбавило можливості сторону обвинувачення в проведенні одночасних допитів свідків з метою усунення протиріч та відомостей які могли мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого рішення.

Крім цього, в резолютивній частині вироку відсутнє рішення суду, щодо процесуальних витрат та рішення щодо речових доказів.

В зв'язку з цим, прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним Миронця О.П. у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 201 КК України та призначити покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з конфіскацією предмета контрабанди та на підставі ст. 75 КК України звільнити Миронця О.П. від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки, на підставі ст. 76 КК України покласти на Миронця О.П. обов'язок періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Судові витрати у кримінальному провадженні стягнути з Миронця О.П.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, підтвердив її доводи і просив задовольнити;

обвинуваченого Миронця О.П. та його захисника, які вважають апеляцію прокурора не обгрунтованою, просили залишити її без задоволення, а вирок суду без зміни;

вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

П.1 ч.3 ст. 374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Відповідно до вимог ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, органами досудового розслідування Миронець О.П. обвинувачується а тому, що 28.10.2012 року о 10 год. 45 хв. прибувши до ДМА «Бориспіль» навмисно завчасно приховав у валізі серед інших речей металевий кастет та умисно не заповнив пасажирську митну декларацію і не задекларував факт наявності у нього холодної зброї.

Під час проведення вибіркового митного контролю багажу пасажирів у Миронця О.П. співробітниками Київської обласної митниці було виявлено один металевий кастет, який знаходився в його дорожній валізі серед інших речей.

За змістом ч.1 ст. 201 КК України відповідальність передбачена за переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю зброї.

Суд у вироку зазначив, що в межах пред'явленого Миронцю О.П. обвинувачення, суд вважає, що прокурором не доведено складу злочину, передбаченого ч.І ст. 201 КК України, а саме не доведено суду та не надано доказів того, що Миронець О.П. перемістив кастет з приховуванням від митного контролю та вчинив злочин з прямим умислом.

У судовому засіданні свідок Заяц Р.В., який виявив у валізі кастет та склав протокол про порушення митних правил пояснив, що металевий кастет, який знаходився у дорожній валізі Миронця О.П. перевозився без ознак приховування.

Аналогічні покази, в частині того, що кастет перевозився у валізі без ознак приховування надали свідки Миронець О.В. та Чухрій Н.В.

Оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції визнав правдивими покази обвинуваченого Миронця О.П. та свідків: Миронець О.В., Чухрій Н.В. і Заяц Р.В., оскільки вони узгоджуються між собою та не суперечать один одному в частині переміщення обвинуваченим через митний кордон України кастету без ознак приховування та прийшов до висновку, що отриманих судом доказів, не достатньо для постановлення обвинувального вироку щодо Миронця О.П., а тому його слід виправдати за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 201 КК України.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Доводи апеляції прокурора про те, що суд першої інстанції не провів всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, в тому числі щодо перевірки показів свідків, не надав оцінки протоколу огляду місця події від 25.02.2013 року, висновку експерта НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області №770 ВКД від 30.12.2012 року, згідно якого наданий на дослідження кастет є контактною не клинковою холодною зброєю ударно-дробильної дії, тобто не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки щодо недоведеності вини засудженого є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та вироку суду, суд першої інстанції зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані досудовим слідством та стороною обвинувачення та прийшов до обґрунтованого висновку, що в діях Миронця О.П. відсутній склад злочину.

Разом з тим, при постановленні вироку суд першої інстанції в резолютивній частині не прийняв рішення щодо речових доказів, а тому доводи апеляції прокурора в цій частині є обґрунтованими, але дане питання підлягає вирішенню в порядку ст.534 КПК України

Вирок суду відповідає ст. 374 КПК України, оскільки в його основу покладено належні й допустимі докази, дослідженні в судовому засіданні, у тому числі ті, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.

Рішення суду першої інстанції про виправдання Миронця О.П. є правильним, з яким колегія суддів погоджується.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та вважає за необхідне її залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

2. При складенні обвинувального акту прокурор не довів умислу обвинуваченого у вчиненні злочину. Згідно ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. З урахуванням наведеного, в межах пред’явленого Миронцю О.П. обвинувачення, суд вважає, що прокурором не доведено об’єктивну та суб’єктивні сторони злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України, а саме не доведено суду та не надано доказів тому, що Миронець О.П. перемістив кастет з приховуванням від митного контролю та вчинив злочин з прямим умислом.

3. Щодо складання обвинувального акту органами досудового слідства та прокуратурою було порушені вимоги чинного законодавства, не дотриманий порядок отримання доказів установлений чинним КПК України, що призвело до винесення виправдувального вироку. При винесенні виправдувального вироку, суд вважає, що прокурором не доведено об’єктивну та суб’єктивні сторони злочину, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України, а саме не доведено суду та не надано доказів тому, що Миронець О.П. перемістив кастет з приховуванням від митного контролю та вчинив злочин з прямим умислом.

За таких обставин, суд, виходячи з загальних засадах кримінального судочинства-верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов'язків, оцінивши всі докази в сукупності ввважає, що під час судового розгляду не здобуто та не надано безсумнівних доказів вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується Миронець О.П. Аналізуючи зібрані та досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про недоведеність вини Миронця О.П. у переміщенні через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю зброї, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 201 КК України. У зв’язку з цим обвинуваченого Миронця О.П. слід виправдати за відсутності в його діях складу злочину.

4. При винесенні виправдувального вироку проблемних питань, які б створювали труднощі, не виникало.

5. Проаналізувавши виправдувальний вирок, та з огляду на те, що апеляційна скарга відхилена апеляційним судом, можна зробити висновок, що суддею Бориспільського міськрайонного суду при вирішенні даного кримінального провадження були дотримані норми матеріального та процесуального права, вірно застосовані закони, положення, та інші нормативно-правові акти при вирішенні цих питань.

Проведено узагальнення судової практики постановлення виправдувальних вироків за КПК 2012 року