Окремі питання застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні окремих категорій адміністративних справ

Київським апеляційним адміністративним судом надано методичну допомогу щодо застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні  окремих категорій адміністративних справ.

Виборче законодавство.

Судам слід враховувати, що питання про особливості провадження у справах, пов'язаних із виборами народних депутатів України та Президента України врегульовані статтею 55 Конституції України, Законами України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року № 4061-VI, «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 року №474 та статтями 172-177 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Предметну підсудність справ пов'язаних з виборчим процесом, порядок їх розгляду, особливості обчислення строків та наслідки їх порушення, визначено статтями 172-177 КАС України.

Крім того, при вирішенні спорів цієї категорії адміністративним судам слід враховувати правові позиції викладені у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом» від 1 листопада 2013 року № 15.

Оскарження дій нотаріусів.

Стосовно визначення судової юрисдикції у спорах щодо оскарження дій нотаріусів перш за все необхідно визначити характер таких дій та правовий статус нотаріуса при вчиненні вказаних дій.

Як відомо, за своїм правовим статусом (ст. 1 Закону України «Про нотаріат») нотаріус не є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Тому, нотаріальні дії, які вчиняються нотаріусами відповідно до вказаного Закону, оскаржуються до суду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим нотаріус може вчиняти дії, які мають публічно-правовий характер та не мають нічого спільного з нотаріальними діями. Мова йде про реєстраційні дії, а саме: державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державну реєстрацію обтяжень рухомого майна.

Реєстраційні дії, пов'язані з веденням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вчиняються нотаріусами не на підставі Закону України «Про нотаріат», а на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також відповідних договорів, укладених з Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України як адміністратором названих Реєстрів.

У даному випадку, Міністерство юстиції України як держатель відповідного реєстру є суб'єктом владних повноважень, який делегує свої повноваження з ведення реєстру Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, яке у свою чергу укладає відповідні договори з реєстраторами - державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами. Самі ж нотаріуси, у даному випадку, виступають як суб'єкти делегованих владних повноважень.

Отже, при вчиненні зазначених реєстраційних дій нотаріус діє як суб'єкт владних повноважень у розумінні КАС України, а тому такі дії нотаріуса підлягають оскарженню до адміністративного суду.

Оскарження рішень органів місцевої влади щодо оформленням права власності на земельні ділянки та державних актів на право власності на земельні ділянки.

При оскарженні рішень органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок у власність проблемним залишається питання визначення юрисдикції спорів цієї категорії. Тому у разі виникнення труднощів з визначенням юрисдикції адміністративних судів при вирішенні зазначених спорів судам слід керуватися рішенням Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010, згідно з яким до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

У питаннях про визнання недійсними державних актів,  судам слід мати на увазі, що до 2013 року правовстановлюючим документом, який посвідчував право приватної власності на конкретну земельну ділянку з чітко визначеними межами визнавався саме державний акт. Цей документ видавався на підставі рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, а відтак, був похідним від такого рішення. Тому державний акт може бути визнаний судом недійсним лише за умови попереднього визнання недійсним рішення, на підставі якого він виданий. На спори даної категорії поширюється юрисдикція адміністративних судів. При цьому, відповідачем у цій справі є суб’єкт владних повноважень, що видав акт, а особа, якій згідно з актом належить цивільне право, залучається як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Якщо суд встановить, що суб’єкт владних повноважень не допустив порушень при виданні такого акта, то у задоволення такого позову слід відмовити. Але це перешкоджає особі оспорювати право іншої особи, яке посвідчене актом, в порядку цивільного чи господарського судочинства.