УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики причин скасування та зміни апеляційним судом Київської області в 2013 році вироків, постанов, ухвал Бориспільського міськрайонного суду Київської області винесених у кримінальних справах(кримінальних провадженнях) та матер

У ході узагальнення встановлено, що суди в основному правильно розуміють об’єктивну сторону зазначеного складу злочину та ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію, і правильно застосовують кримінальний закон.

Разом з тим мають місце істотні недоліки щодо повноти дослідження доказів у справі, обґрунтованості та законності прийнятих рішень. Вироки судів у справах цієї категорії оскаржувалися здебільшого за апеляціями засуджених у зв’язку з невизнанням ними вини у вчиненні інкримінованого їм злочину (в повному обсязі чи частково) і за апеляціями прокурорів на неправильне застосування норм КК, КПК та на м’якість призначеного покарання.

За результатами апеляційного розгляду справ встановлено, що вироки судів першої інстанції були скасовані чи змінені в більшості випадків через порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та неправильне застосування кримінального закону, зокрема недотримання вимог закону щодо повноти та об’єктивності дослідження всіх обставин вчинення злочину.

 

 № 1/359/30/2013         Головуючий суддя у І інстанції  Чирка С.С.     

Кримінальна справа по обвинуваченню: Козинця Олега Васильовича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.271 КК України.

За вироком суду  Козинець О.В.  визнаний винним та засуджений за вчинення злочину.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 14 листопада 2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2013 року скасував та провадження у справі закрито на підставі п.2 ст.6 КПК України, за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 271 КК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час розгляду справи в суді 1 інстанції, так і в апеляційному суді, встановлено, що розвантажувальні роботи у день нещасного випадку з Міщенко - працівником ТОВ»Арт Фудз», проводилися за вказівкою та під керівництвом начальника виробництва ТОВ»Арт Фудз» Овчаренко, який вироком  Бориспільського міськрайонного суду від 2.07.2012 року був  визнаний винним у порушенні вимог законодавства про охорону праці, що заподіяло шкоду здоров»ю потерпілого Міщенка  і засуджений за ч.1 ст. 271 КК України, що свідчить про те, що саме порушення  Овчаренком  вимог  законодавства про охорону праці призвело до нещасного випадку з потерпілим.

Враховуючи те, що потерпілий Міщенко  не був працівником ВАТ»БП»Сортнасіннєовоч» головою правління якого був Козинець, організаційно-господарська діяльність Козинця як службової особи, не розповсюджувалася на потерпілого, який був працівником іншої юридичної особи ТОВ «Арт Фудз» - орендаря за вказаним договором оренди, колегія суддів дійшла висновку про те, що  Козинець не є суб»єктом інкримінованого злочину, передбаченого ч.1 ст. 271 КК України.

 

 

№ 1005/5095/2012       Головуючий суддя у І інстанції  Левченко А.В.

кримінальна справа по  обвинуваченню Грицунь Володимира Юрійовича у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

За вироком суду  закрито провадження на підставі п.8ч.1ст.6 КПК України в зв’язку зі смертю обвинуваченого.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 14 березня 2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.12.2012 року скасував,  а справу повернуто на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції не було дотримано  положень ч.2 ст 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За змістом ст. 327 КПК України (1960 року) якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок. Постанова винесена з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, тому її слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду, в ході якого суду першої інстанції необхідно усунути зазначенні недоліки, ретельно дослідити всі обставини вчинення злочину та доводи викладенні в апеляції, дати оцінку всім доказам по справі, і, залежно від встановленого, прийняти законне рішення.

 

№1/1005/270/2012   Головуючий суддя у І інстанції  Борець Є.О.

Кримінальна справа за обвинуваченням Степюка Олександра Володимировича у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, за обвинуваченням Цибенка Сергія Петровича та Скакуна Олега Васильовича у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України

Постановою  суду від 04.07.2012 року справу повернуто заступнику прокурора Дар-ницького району м. Києва для перевірки додержання слідчим СВ Дарницького РУ ГУ МВС України вимог ч.3 ст.227, ч.1-ч.3 ст.221 КПК України.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 31 січня 2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.07.2012 року скасував,  а справу направив до суду на новий попередній розгляд.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  порушення допущені прокурором при затвердженні обвинувального висновку, які б перешкоджали призначенню справи до розгляду її по суті, переконливо в постанові попереднього розгляду не зазначено. З тих підстав, що слідчим не проведено додатковий допит свідка не ґрунтується на положеннях ст.249-1 КПК України (1960 р.), оскільки невиконання слідчим вказівок прокурора при поверненні справи на додаткове розслідування може свідчити про неповноту чи неправильність досудового слідства, що на стадії попереднього розгляду перевіреним бути не може. Не є перешкодою для призначення справи до розгляду і наявність в матеріалах кримінальної справи даних про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, оскільки сам суд, за потреби, не позбавлений права дати доручення прокурору перевірити  дотримання вказаними працівниками міліції вимог закону в ході дізнання чи при розслідуванні кримінальної справи щодо Степнюка О.В., Цибенка С.П., та Скакуна О.В.

 

№1/1005/256/2012  Головуючий суддя у І інстанції  Борець Є.О.

кримінальна справа за обвинуваченням Фесуна Владислава Анатолійовича у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 КК України.

Вироком суду від 10.07.2012 року Фесуна Владислава Анатолійовича визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 КК України, та призначити йому покарання: за ч.2 ст.307 КК України –у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього його осо-бистого майна; за ч.2 ст.307 КК України –у виді позбавлення волі строком на 6 років 1 місяць з конфіскацією всього його особистого майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів визначено Фесуну Владиславу Анатолійовичу покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 1 місяць з конфіскацією всього його особистого майна.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21 лютого 2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.07.2012 року змінено. Виключено із резолютивної частини вироку вказівку про повторне призначення покарання за ч. 2 ст. 307 КК України. Виключити із резолютивної частини вироку вказівку про застосування ст. 70 КК України. Вважати Фесуна В.А. засудженим за вказаними у вироку  епізодами злочину за ч. 2 ст. 307 КК України до 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього його особистого майна.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що справу судом першої інстанції розглянуто в порядку, передбаченому ст. 299 КПК України, а тому відповідно до ст. 365 КПК України висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких докази судом не досліджувалися, апеляційним судом не перевіряються. Що ж до законності вироку в цілому, то він підлягає зміні з підстав, зазначених в апеляції прокурора, оскільки епізоди вчиненого засудженим охоплюються ч. 2 ст. 307 КК України і додаткової кваліфікації за вказаною частиною та статтею не потребують. У зв'язку із викладеним підлягає зміні вирок і в частині призначеного покарання.

 

№1/1005/469/2012    Головуючий у І інстанції Борець Є.О.

кримінальна справа за обвинуваченням Киршнер Маргарити Володимирівни в скоєнні злочинів передбачених ч.2 ст.305, ч.1 ст.309 КК України.

Вироком суду від 05.12.2012 року визнано винною у вчиненні злочинів, передбачениних ч.2 ст.305, ч.1 ст.309 КК України, і призначено їй покарання: за ч.2 ст.305 КК України з застосуванням ст.69 КК України-у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією смоли канабісу і конфіскацією всього її особистогомайна; за ч.1 ст.309 КК України -у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ч.1, ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, назначітть Кіршнер Маргариті Володимирівні призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією смоли і конфіскацією всього її особистого майна. На підставі ст.75 КК України звільнити Кіршнер Маргариту Володимирівну від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років і додаткового покарання у вигляді конфіскації всього її особистого майна..

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21 лютого 2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2012 року змінив в частині конфіскації особистого майна засудженої, виключивши із резолютивної частини вироку.

 

№ 1/1005/143/2012  Головуючий у І інстанції Криворучко І.В.

кримінальна справа по обвинуваченню Лисоти Олександра Юрійовича у скоєнні злочину, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.

Вироком суду від 07.12.2012 року визнано винним і призначити покарання: Лисоті Олександру Юрійовичу за ст.15 ч.2, 115 ч.1 КК України – 7 (сім) років позбавлення волі.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 28 лютого 2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.12.2012 року скасовано і  кримінальне провадження направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд у іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що вироку суду і матеріали справи, судом  в повній мір дотримані вимоги ст. 323 КПК (1960р.) та положення ст.334 КПК (1960р.), мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Так, приймаючи рішення про визнання Лисоти винним у скоєнні злочину і призначаючи йому покарання, суд зазначив у вироку, що подія злочину відбулась 29 листопада 2011р., втім як з матеріалів справи і показів свідків вбачається, що обставини, за якими Лисота притягується до кримінальної відповідальності відбулися 29 жовтня 2011р. За таких обставин вбачається, що стосовно Лисоти  винесено вирок за обставинами, які фактично не відповідають пред'явленому обвинуваченню.

          Поряд з цим, Лисота звинувачується у замаху на умисне вбивство, тобто наносячи удари потерпілому, - він мав намір на умисне спричинення вбивства. Згідно вимог ст. 34 КПК(1960р.) при умисному вчиненні злочину, має бути доведений мотив вчинення злочину. Тобто суд і досудове слідство мали зібрати докази і довести наявність в діях засудженого мотивів скоєного. Сам засуджений, - не дивлячись на те, що в обвинувальному висновку слідчим  написано, що обвинувачений визнає вину повністю, - ні на досудовому слідстві, ні в суді не визнавав, що він мав намір на умисне вбивство. Самі обставини вчинення злочину (побутовий конфлікт), поведінка засудженого до і після скоєного злочину (замах на самогубство), не вказують на намір засудженого позбавити життя потерпілого. Ці обставини судом не досліджені і у вироку належним чином не мотивовані.

 

№ 1/1005/162/2012 Головуючий у І інстанції Левченко А.В.

кримінальна справа по обвинуваченню Алєксєєва Володимира Михайловича у  вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358, ч.1 ст.190 КК України.

Вироком суду від 30.10.2012 року Алєксєєва Володимира Михайловича визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України і призначено  покарання у виді громадських робіт на строк двісті сорок годин. Алєксєєва Володимира Михайловича за ч.1 ст. 358 та ч.4 ст. 358 КК України виправдати на підставі п.1 ч.1 ст.6 КПК України за відсутністю події злочину. Цивільний позов Бориспільського районного центру зайнятості - залишено без розгляду.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21 лютого 2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.10.2012 року скасовано і  кримінальну справу направлено в суд першої інстанції на новий судовий розгляд у іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, в порушення вимог вказаної норми закону, у резолютивній частині вироку зазначив, що виправдав засудженого за ч. 1  ст. 358 КК України та ч. 4 ст. 358 КК України за відсутністю події злочину. Але при цьому мотивує тим, що «жодного з наведених обставин органами обвинувачення суду не надано та не доведено з приводу прав та повноважень підсудного до видачі якихось документів. Подана ним до Бориспільського центру зайнятості заява не може бути судом визнана як офіційний документ. Підроблення документів, які мають своїм джерелом походження фізичну, приватну особу, яка не уповноважена видавати чи посвідчувати документи, що надають права чи звільняють від обов'язку, складу даного злочину не утворює».

Постановляючи обвинувальний вирок щодо Алєксєєва Володимира Михайловича та вирішуючи питання щодо цивільного позову, заявленого Бориспільським районним центром зайнятості на суму  9 993,51 грн., суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 328 КК України, та не врахувавши роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами  України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31.03.1989 року № 3  (із змінами),  залишив цивільний позов без розгляду, мотивуючи тим, що вказана сума повністю виплачена підсудним Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та на даний час центр зайнятості до підсудного претензій майнового характеру не має.

Оголошення показань свідків, які не з`явились в судове засідання, можливе лише за умови письмового підтвердження  отримання свідком судової повістки та підтвердження  даних про поважні причини, що перешкоджають явці свідка в судове засідання. Це причини, які не дають змоги  з`явитись свідку  в судове засідання протягом тривалого часу.

Як вбачається  з матеріалів справи, свідки викликалися  в судове засідання на 21.09.2012 року, але не з`явились, надавши заяви про їх участь в екзаменаційній сесії з 10.09.2012 року по 29.09.2012 року. Проте, повторно, вказані свідки в судове засідання, яке проводилося 05.10., 08.10., 11.10, 23.10., 29.10.2012 року, судом не викликалися, визнавши причини неявки їх поважними.

Крім того, поза увагою суду залишилося клопотання сторони захисту про витребування відмовного матеріалу щодо Алєксєєва Володимира Михайловича, який було направлено для організації додаткової перевірки (а.с.234

Судом першої інстанції належним чином не з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину, обставини, на підставі яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина та її форма, мотив здійснення злочину.

 

№1-21/12 Головуючий у І інстанції Кабанячий Ю.В.

кримінальна справа по обвинуваченню Сороки Дмитра Борисовича у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.172 КК України

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2012 року кримінальна справа по обвинуваченню Сороки Д.Б. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 172 КК України направлена Бориспільському міжрайонному прокурору Київської області на додаткове розслідування.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 14 лютого 2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2012 року скасовано і  кримінальну справу направлено в суд першої інстанції на новий судовий розгляд у іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 281 КПК України (в редакції 1960 року), є немотивованою, оскільки в ній не зазначено, в чому обвинувачується Сорока органами досудового слідства. Посилання суду на не встановлення причини оплати коштів за договором підряду готівкою, а не по перерахунку не відповідають фактичним обставинам справи, так як відповідно до показів підсудного Сороки, показів Шевченка та показів потерпілих, оплата за договором підряду проводилась готівкою відповідно до домовленості сторін по договору. Крім того, судом було вказано на необхідність з'ясування повного обсягу повноважень Сороки  як голови правління підприємства, проте, не враховано, наявність в матеріалах справи Статуту ВАТ «Бориспільська СПМК-530», який був долучений до справи слідчим на стадії досудового слідства. Також, вказівки суду щодо необхідності проведення очної ставки між Сорокою та Шевченко з метою з'ясування обставин передачі коштів по договору підряду є не обгрунтованими, так як в ході допиту останніх в судовому засіданні ними були надані відповіді з приводу передачі коштів. Зазначені в постанові суду обставини не є підставами для направлення справи на додаткове розслідування, оскільки вказані в постанові недоліки суд може усунути в судовому засіданні шляхом більш ретельного дослідження доказів по справі, а у випадку необхідності дати судове доручення органу досудового слідства щодо виконання певних слідчих дій.

 

 № 1/1005/308/2012  Головуючий у І інстанції Ткаченко Д.В.

кримінальна справа за обвинуваченням Недождій Оксани Андріївни у вчиненні злочинів, передбачених ч.1ст.125, ч.2 ст.125, ч.1 ст.126 КК України.

Вироком суду від 29.10.2012 року Недождій Оксану Андріївну визнано винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недождій Оксану Андріївну визнано винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Недождій Оксану Андріївну визнати винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 50  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено Недождій Оксані Андріївні остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 17 січня 2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.10.2012 року скасовано і  кримінальну справу направлено в суд першої інстанції на новий судовий розгляд у іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що вивченням справи встановлено, що вирок містить істотні недоліки, у зв'язку з чим його не можна визнати законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 367 КПК України неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставами для скасування вироку. Так, у вироку при формуванні обвинувачення по епізоду який відбувся 02.10.2010 року, суд не встановив спосіб вчинення злочину, його наслідки та механізм заподіяння тілесних ушкоджень. З показів потерпілої видно, що 02.10.2010 року її донька підбігла до неї, зв'язкою ключів ударила у плече, у зв'язку з чим роздерла руку, схопивши за плечі штовхнула об стіну, після чого вона впала. Поклавши в основу обвинувального вироку вказані покази, суд не встановив належним чином, у тому числі й шляхом проведення відповідних експертиз, механізм утворення тілесних ушкоджень у Ляшенко, які встановлені судово-медичною експертизою №1-Д від 05.01.2012 року, у виді забою м'яких тканин шийного відділу хребта (а.с. 109). Перевірка цих обставин може вплинути не тільки на встановлення форми вини Недождій, а відповідно і на кваліфікацію її дій та на підтвердження наявності складу злочину. До того ж, визнавши Недождій винною у вчиненні злочинів передбачених ст.ст. 126 ч. 1, 125 ч. 1 КК України та призначивши їй покарання за вказаними статтями, суд поза увагою залишив той факт, що на момент постановлення вироку минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України.

 

 

 

 

№1/1005/346/2012  Головуючий у І інстанції Туманова К.Л.

кримінальна справа за обвинуваченням Глухіх Ігоря Леонідовича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України.

 За вироком суду від 22.10.2012 року  Глухіх Ігор Леонідович визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 24 січня 2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.10.2012 року змінено в частині призначеного покарання. На підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного судом  першої інстанції покарання з іспитовим строком 2 роки. Покладені обов’язки передбачені ст. 76 КК України. В решті вирок залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  судом не було враховано, що Глухіх І.Л. раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, злочин вчинив вперше, має постійне місце проживання, проживає з мамою, яка є особою похилого віку та є ветераном війни,  офіційного  місця роботи немає, однак допомагає  на будівництвах в с.Вишеньки та сусідніх селах Бориспільського району,  заподіяні потерпілій збитки відшкодовані (так як викрадений комп'ютерний блок їй повернуто) та сама потерпіла подала до суду апеляційної інстанції  заяву та апеляційну скаргу, де просила не позбавляти засудженого волі. А тому, приймаючи до уваги сукупність всіх цих обставин колегія суддів вважає, що необхідним й достатнім для виправлення та попередження нових злочинів буде призначення Глухіх І.Л. покарання без реального відбуття покарання зі встановленням йому іспитового строку на підставі ст. 75 КК України, в зв'язку з чим вирок суду в частині призначення покарання засудженому слід змінити.

 

  № 1/359/54/2013 Головуючий у І інстанції Журавський В.В.

кримінальна справа про обвинувачення Кедані Йонас Тесфамаріам Гезу в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.

За вироком суду від 01.03.2013 року  Кедані Йонас Тесфамаріам Гезу визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.332 КК України і призначити йому покарання - 5 (п»ять) років позбавлення волі без конфіскації транспортних засобів, інших засобів вчинення злочину та без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. У відповідності до ст.75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк – 1 рік. Змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд з тимчасового місця проживання звільнивши його з під варти в залі суду.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 20.06.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01.03.2013 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів. Міра запобіжного заходу щодо у виді підписки про невиїзд – залишено без зміни.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  при формулюванні обвинувачення визнаного доведеним, суд у вироку вказав, що підсудний організував та незаконно сприяв двом громадянам держави Еритрея усунення перешкод щодо перетину державного кордону України за обіцянку грошової винагороди в сумі  200 доларів США за кожного. Тобто суд фактично визнав доведеним наявність в діях Кедані Йонас Тесфамаріам Гезу корисливого мотиву. Перекваліфікуючи дії винного з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст.332 КК України, суд послався на відсутність корисливого мотиву в діях підсудного. Проте всупереч вимог ст.. 334 КПК України в редакції 1960 року, суд не взяв до уваги і не дав оцінки показам Кедані Йонас Тесфамаріам Гезу при допиті в якості підозрюваного і обвинуваченого в яких він давав покази, що за організацію не законного перетину кордону двома особами йому обіцяли виплатити грошову винагороду у сумі 200 доларів США за одну особу. Тобто суд не дав оцінки доказам, які могли істотно вплинути на його висновки стосовно перекваліфікації дій підсудного з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст.332 названого Кодексу. За таких обставин колегія суддів вважає вирок підлягаючим скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 367 КПК України в редакції 1960 року.

 

№ 1-199/2011   Головуючий у І інстанції Саган В.М.

кримінальна справа по обвинуваченню Коломійця Ігоря Івановича у вчиненні злочину передбаченого  ст. 286 ч.2 КК України

За вироком суду від 23.12.2011 року  Коломієць Ігоря Івановича визнаний винним та призначено покарання:- за ст.286 ч.2 КК України  - 4 роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов залишено без розгляду.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 20.06.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01.03.2013 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суддів.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені у вироку висновки суду про перебування Коломійця І.І. у стані алкогольного сп'яніння є передчасними і не ґрунтуються на належній оцінці всіх доказів, які містяться у матеріалах справи.

Разом з тим, суд не дав належної оцінки іншим доводам засудженого про те, що він не перебував у стані алкогольного сп'яніння і не дослідив медичну документацію, оскільки після дорожньо-транспортної пригоди він перебував у медичному закладі, не допитані лікарі, які надавали медичну допомогу для з'ясування питання чи перебував він у стані алкогольного сп'яніння.  Також, при постановленні вироку  судом не дано оцінки доказам з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, не мотивовано прийняття одних доказів  та відхилення інших. З'ясування даних обставин є суттєвим, оскільки вони можуть істотно вплинути на прийняття остаточного рішення у справі. Крім того, висновок суду про те, що цивільний позов, який міститься в матеріалах справи підлягає залишенню без розгляду, оскільки він не випливає із пред'явленого обвинувачення є безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. За таких обставин, вирок суду не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд.

 

№ 1005/3973/2012 Головуючий у І інстанції Кабанячий

Кримінальна справа по обвинуваченню: Босака Ігора Анатолійовича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України.

За вироком суду Босак І.А.визнаний винним та засуджений за вчинення злочину.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 29.05.2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2012 року в частині цивільного позову змінити. Стягнути з засудженого на користь потерпілої 20 000 грн. моральної шкоди. В решті вирок суду залишити без міни.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що вирішуючи в вироку питання цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, суд не в повній мірі врахував характер вчиненого засудженим злочину та глибину фізичних та душевних страждань потерпілої.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з висновків лікарів Яготинської ЦРЛ реабілітаційний період потерпілої складав 6 місяців. В цей період остання була позбавлена можливості вільно рухатись, працевлаштовуватись, самостійно заробляти кошти, таким чином не могла належно здійснювати життєві функції.

При таких обставинах судова колегія вважає, що вказані обставини судом перевірені недостатньо, а прийняте судом рішення про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 тис. грн.. - не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а тому вирішення цивільного позову частині визначення моральної шкоди підлягає зміні.

 

№ 1005/4203/2012 Головуючий у І інстанції Чирка С.С.

Кримінальна справа по обвинуваченню: Несторенка Андрія Геннадійовича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.190 КК України.

За вироком суду Несторенко А.Г. визнаний винним та засуджений за вчинення злочину до 6 років 6 місяців позбавлення волі.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 23.05.2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.12.2012 року змінено, покарання засудженому пом'якшено. Призначити засудженому покарання шляхом часткового приєднання до основного, - покарання за попереднім вироком, і остаточно визначити покарання у вигляді 5-ти років 6міс. позбавлення волі.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Як вбачається з матеріалів справи і вироку суду, ці вимоги закону судом дотримані були не в повній мірі. З матеріалів справи вбачається, що засуджений характеризується в основному позитивно, в скоєному розкаявся і сприяв органам досудового слідства в розкритті скоєного злочину. Поряд з цим, в матеріалів справи дані, що засуджений страждає на тяжку хворобу, з цього проводу лікується, є інвалідом 3-ї групи з дитинства. При таких обставинах судова колегія вважає, що призначене засудженому покарання за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок його суворості., а виправлення засудженого може бути при меншій мірі покарання, з пом'якшенням йому покарання, в межах санкції ст.185 ч.3 КК України. Оскільки Несторенко А.Г. уже засуджувався до позбавлення волі на строк 5-ть років, то покарання йому має бути визначене у відповідності до вимог ч.4 ст.71КК України.

 

1005/9856/2012 Головуючий суддя у І інстанції  Мельник О.О.

Кримінальна справа по обвинуваченню Молодик Ольги Олександрівни за ст. 185 ч.2 КК України та Сайкової Тетяни Анатоліївни за ч.2 ст.185, ст.15 ч.2 ст.185 ч.2 КК України.

За вироком суду Молодик Ольгу Олександрівну визнати винною в скоєні злочину, передбаченого ст.185 ч.2 КК України і призначити покарання в виді 2-х років позбавлення волі.   На підставі ст.75 КК України, звільнити засуджену Молодик О.О. від відбування покарання, з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.  Сайкову Тетяну Анатоліївну визнати винною в скоєні злочинів, передбачених ст.15 ч.2, ст.185 ч.2, ст. 185 ч.2 КК України і призначити покарання: за ст.15 ч.2, ст.185 ч.2 КК України у виді 1 року позбавлення волі;за ч.2 ст. 185 КК України у виді 1 року 6-ти місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України, остаточно призначити покарання Сайковій Т.А., шляхом часткового складення, у виді 2 років позбавлення волі.На підставі ст.75 КК України, звільнити засуджену Сайкову Т.А. від відбування покарання, з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.Цивільний позов задовольнити.   Стягнути з засуджених Молодик Ольги Олександрівни та Сайкової Тетяни Анатоліївни на користь Приватного акціонерного товариства „Нова лінія” 1353,71 грн. матеріальних збитків.   Речовий доказ по справі, компакт диск –залишити при справі, а шуруповерт „Макіта”-повернути ПАТ „Нова лінія”.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 16.04.2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.11.2012 року змінено в частині вирішення питання про речові докази. В решті вирок залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що належить виключити з вироку рішення про передачу речового доказу- шуруповерту «Макіта» - власнику ПАТ «Нова лінія». Дане питання щодо вказаного речового доказу підлягає вирішенню в порядку ст.ст.409,411  КПК України. В решті вирок місцевого суду відповідає вимогам закону, підстав для скасування немає.

 

1005/8589/2012        Головуючий у І інстанції Величко В.П.

Кримінальна справа по обвинуваченню Бойка Олександра Вікторовича, у вчинені злочину передбаченого ч.1 ст. 249  КК України, та Георгіца Олександра Романовича, у вчинені злочину передбаченого ч.1 ст. 249  КК України.

За вироком суду Бойка Олександра Вікторовича визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком три роки, з конфіскацією знарядь і засобів промислу і всього добутого. На підставі ст. 75 КК України, звільнити Бойка О.В. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Георгіца Олександра Романовича визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком три роки, з конфіскацією знарядь і засобів промислу і всього добутого. На підставі ст. 75 КК України, звільнити Георгіца О.Р. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Стягнуно з Бойка Олександра Вікторовича та Георгіци Олександра Романовича на користь держави Україна та Кийлівської сільської ради Бориспільського району Київської області 1  861 грн. 50 коп. збитків з кожного, зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий у Головному управлінні Державного казначейства України за балансовим рахунком 3311.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 25.04.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2013 року  скасовано, а справу повернуто на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

        Суд апеляційної інстанції виходив із того, що вивченням справи встановлено, що вирок містить істотні недоліки, у зв'язку з чим його не можна визнати законним і обґрунтованим.

Так, відповідно до вимог ст.ст. 323, 334, 335 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п.п. 15, 16 постанови від 29.06.1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотиви останнього. У цій частині вироку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, на яких грунтуються висновки суду щодо підсудного. При цьому, необхідно дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, не обмежившись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи, тощо.

Головуючий в судовому засіданні зобов'язаний забезпечити неухильне додержання вимог статей 322 - 325 КПК України ( в редакції 1960 року) під час наради суддів, вирішення питань при постановленні вироку і складанні його тексту.

Однак, при складанні вироку суд допустив порушення зазначених норм кримінально-процесуального закону.

Як вбачається з протоколу судового засідання, суд проводив розгляд даної кримінальної справи державною - українською мовою.

Однак, вирок суду складений судом двома мовами - українською і російською (в частині викладення показів засудженого Георгіци О.Р.), що є істотним порушенням вимог кримінально - процесуального закону.

 

 № 1005/6990/12   Головуючий у І інстанції Журавський В.В.

кримінальна справа  по обвинуваченню  Марковець Олени Миколаївни та Абраамяна Ашота Жораєвича у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 149  КК України

За вироком суду  Абраамяна Ашота Жораєвича визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України,  і призначити йому покарання –5 (п»ять) років позбавлення волі без конфіскації майна. У відповідності до ст.75, 76 КК України, звільнити Абраамяна Ашота Жораєвича від відбуття покарання встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки та покласти на нього обов’язки. Марковець Олену Миколаївну визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України,  і призначити їй покарання –5 (п»ять) років позбавлення волі без конфіскації майна.  У відповідності до ст.75, 76 КК України, звільнити Марковець Олену Миколаївну від відбуття покарання встановивши їй іспитовий строк 2 (два) роки та покласти на неї обов»язки.        Позов потерпілої Галай Л.В.  –задовольнити частково.  В рахунок відшкодування шкоди заподіяної злочином, звернути стягнення на спільні грошові кошти Марковець Олени Миколаївни та Абраамяна Ашота Жораєвича на які накладено арешт.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 04.04.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.12.2012 року  скасовано, а справу повернуто на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що суд в повній мірі не дотримався вказаних вимог закону і допустив порушення вимог ч.3 ст. 299 КПК України. Так, згідно матеріалів кримінальної справи на досудовому слідстві засуджені у пред»явленому їм обвинуваченні за ч.2 ст. 149 КК України винними себе не визнавали. З протоколу судового засідання вбачається, що після оголошення обвинувального висновку засуджені винними себе також не визнали, цивільний позов не визнали( т.8 а.с.118) у зв»язку з чим судом був постановлений загальний порядок розгляду кримінальної справи з допитом потерпілих, свідків, дослідженням письмових та речових доказів. Вподальшому засуджені змінили свою позицію і вину  та цивільний позов визнали повністю, у зв»язку з чим суд розглянув справу в порядку ч.3 ст. 299 КПК України допитавши засуджених та дослідивши дані про їх особи. При цьому суд не з»ясував обставин щодо добровільності та істинності їх позицій про свідчать подальші показання засуджених, згідно яких вони  фактично вини у вчиненні інкримінованих дій не визнали. При розгляді справи в апеляційному суді засуджені також, формально визнавши себе винними, в поясненнях фактично вини не визнали, посилалися на те, що їх вина  нічим не доведена. Крім того, з вироку суду вбачається , що розглядаючи справу в порядку ч.3ст.299 КПК України, суд не дослідивши докази по цивільному позову та не навівши мотивів відповідного  рішення, задовольнив позов частково.

 

 

 

1005/10550/2012 Головуючий у І інстанції Мельник О.О.

кримінальна справа  по обвинуваченню   Януся С.Л. у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.307, ч.3 ст.305  КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст..75  КК України звільнено від відбуванням покарання з іспитовим строком м на 3 роки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21.03.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.12.2012 року  скасовано, а справу повернуто на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, дії Януся С.Л. кваліфіковано за ч. З ст. 305 КК України та за ч. З ст. 307 КК України. Однією із кваліфікуючих ознак вчинених Янусем С.Л. злочинів є контрабанда наркотичних засобів та зберігання та перевезення з метою збуту наркотичних засобів в особливо великих розмірах. Проте, в оскаржуваному вироку /том 4 а,с. 195-196/ не зазначено, який саме розмір (його вага) наркотичного засобу був перевезений Янусем С.Л. з м. Буенос-Айрес Аргентинської республіки до України. У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що пред'явлене Янусю О.Л. обвинувачення є неконкретним.

Крім того, відповідно до ст. 374 КПК України (1960р.) вказівки суду, який розглянув справу в апеляційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Київської області у кримінальних справах від 18.10.2012 року, вирок суду першої інстанції було скасовано, в частині засудження Януся С.Л., а справа направлена на новий судовий розгляд. Однією з підстав для скасування вироку було - застосування кримінального закону, який не підлягав застосуванню, а також недопустимість призначеного судом покарання із застосування ст. 75 КК України.

Фактично, при новому розгляді, судом не встановлено інших обставин, які пом’якшують покарання засудженому та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, не змінювався і обсяг пред’явленого Янусю С.Л. обвинувачення. Тому, застосування ст. 75 КК України при призначенні Янусю С.Л. покарання колегія суддів вважає таким, що суперечить вимогам закону та не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

 

1005/68/2012 Головуючий у І інстанції  Туманова К.Л.

кримінальна справа за обвинуваченням Томенка Антона Васильовича у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 23.05.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.10.2012 року  змінено, з мотивувальної частини кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України – заподіяння великої матеріальної шкоди ; з резолютивної частини додаткове покарання у виді конфіскації майна. На підставі ст..75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 2 року. Запобіжний захід змінено, звільнено з під варти. В решті вирок залишено без зміни.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що дії засудженого за ч.3 ст. 289 КПК України кваліфіковані вірно. Проте, колегія суддів погоджується з доводами апеляції прокурора, що відповідно до ч.1 ст. 275 КПК України (1960р.), суд повинен був розглянути справу в межах обвинувачення і призначити покарання в межах пред'явленого обвинувачення, а саме досудовим слідством Томенко А.В. обвинувачувався за ч.3 ст.289 КК України з кваліфікуючими ознаками вказаної норми кримінального закону - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та вчинення злочину з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого. Тому вирок в цій частині підлягає зміні, шляхом виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки - заподіяння великої матеріальної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи засуджений будучи неповнолітнім, був втягнутий у вчинення інкримінованого йому злочину.

Відповідно до и.16 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від ¹6.04.2004 року «Дро практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину не виповнилося І 8 років. Це покаранш має застосовуватись до таких осіб тільки годі, коли у суду переконання, шо застосування більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого.

Згідне ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим так і іншими особами.

Як вбачається з зібраних по справі даних, Томенкро А.В. щиро розкаявся у вчиненні злочину, сприяв розкритю злочину, протягом тривалого часу не вчиняв нових злочинів, влаштувався на постійну роботу, створив смю та утримує неповнолітнього сина. Крім того, засуджений після вчинення злочину добровільно з'явився до міліції та написав явку з повинною. З урахуванням наведених пом'якшуючих покарання Томенку А.В.,а також заяви потерпілого Кондратенка В.П., про відшкодування йому заподіяної матеріальної, моральної шкоди та необхідності пом'якшення покарання засудженому, пред’явленої ним в судовому засіданні в апеляційній інстанції,  колегія  суддів  вважає  за  можливе  виправлення і перевиховання Томенка А.В. в умовах застосування до нього ст..75,76 КК України.

            Відповідно до ст..78 ККУ додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття.

 

№1/359/94/2013 Головуючий у І інстанції  Вознюк С.М.

кримінальна справа по обвинуваченню Федюк Миколи Дмитровича у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.4 ст.152 та ч.3 ст.153  КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 04.07.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.04.2013 року  змінено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що санкцією ч.4 ст.154 ККУ максимальний строк покарання передбачено 15 років позбавлення волі, то за ч.2 ст.15, ч.4 ст.152 КК України покарання не повинно перевищувати 10 років. З огляду на дану норму закону, суд першої інстанції в порушення ч. ст. 68 ККУ постановляючи вирок посилив Федюку М.Д. покарання.

 

359/6585/2013 Головуючий у І інстанції  Борець Є.О.

кримінальна справа по обвинуваченню  Венгера Олександра Михайловича у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.389   КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 2 років 20 днів позбавлення волі.  На підставі ст.75 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 11.12.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.07.2013 року  скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено в цій частині новий вирок. Визнаний винним та призначено покарання 5 місяців 10 днів арешту.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  з матеріалів кримінального провадження вбачається, вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від               31 січня 2013 року було засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді 180 годин громадських робіт. Навмисно ухилявся від відбування покарання, у зв'язку із чим його було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст.389 КК України. Наведене свідчить про небажання засудженого ставати на шлях виправлення. Крім того, вказане у вироку щире каяття обвинуваченого є формальним і необхідно розцінювати, як намагання уникнути покарання. В зв'язку з цим, колегія вважає, що висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого в умовах звільнення від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Київської області підлягає до часткового задоволення, вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.

При призначені покарання, колегія застосовує вимоги  ст. 65 КК України, враховує особу обвинуваченого, який має на утримані неповнолітню дитину, позитивно характеризується, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, відсутність обтяжуючих обставин.

Згідно з положеннями ст. 72 КК України, одному дню арешту відповідають вісім годин громадських робіт. Інших порушень кримінально процесуального закону судом першої інстанції допущено не було.

 

№1кп/359/240/2013 Головуючий у І інстанції  Борець Є.О.

кримінальне провадження за обвинуваченням Опанасенка Давіда Сергійовича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.  На підставі ст.75 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 05.12.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08.10.2013 року  змінено в частині розподілу процесуальних витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

           

№359/2783/13-к Головуючий у І інстанції  Мельник О.О.

кримінальне провадження за обвинуваченням Носка Олега Володимировича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.  На підставі ст.75 звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 04.12.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.09.2013 року  змінено в частині розподілу процесуальних витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

 

№ 359/2114/13-к   Головуючий у І інстанції Ткаченко Д.В.

Кримінальна справа по обвинуваченню Алексєєва Володимира Михайловича у вчиненні злочину передбаченого  ч.1 ст.190 КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання штрафу у розмірі тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 28.11.2013 року скасовано вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.08.2013 року та звільнено Алексєєва Володимира Михайловича від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Провадження по справі закрито.

         Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  висновок суду про доведеність вини у вчиненні зазначеного у вироку злочину, за обставин встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказів і є обґрунтованим. Його злочинні дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 190 КК України.

         Істотних порушень вимог кримінального-процесуального закону при розгляді справи колегією суддів не встановлено.

         Разом з тим керуючись приписами ст. 376 КПК України колегія суддів приходить до висновку про наявність обставин передбачених ст. 11-1 КПК України, що тягне за собою скасування вироку та закриття кримінальної справи у зв'язку із закінченням строків давності.

Згідно ст. 12 КК України злочин у вчиненні якого обвинувачується є злочином невеликої тяжкості. З дня вчинення цього злочину - вересень 2009 року минуло більше ніж три роки, а тому відповідно до положень ст. 49 КК України він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

 

 

 

 

№ 1005/7958/2012   Головуючий у І інстанції Величко В.П

Кримінальна справа по обвинуваченню Фреюка Василя Євгеновича у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Вироком суду визнано невинним у пред’явленому обвинуваченні та виправдано за відсутністю в його діях складу даного злочину. Цивільний позов судом залишено без задоволення.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 31.10.2013 року змінено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2013 року в частині залишення цивільного позову без розгляду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, виправдавши  Фреюка В.Є. за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, цивільний позов залишив без задоволення, тобто фактично відмовив в цивільному позові, що є неправильним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 328 КПК України при виправданні підсудного за відсутності в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду, а тому  колегія суддів, у зв'язку з викладеним вважає необхідним змінити вирок, в частині рішення суду по цивільному позову потерпілого.

 

№ 359/6555/13-к   Головуючий у І інстанції Яковлєва Л.В

кримінальне провадження за обвинуваченням Бруяки Юрія Анатолійовича, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,.

За вироком суду Бруяк Юрій Анатолійович визнаний винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років без позбавлення права керувати транспортним засобом. Звільнено на підставі ст. 75 КК України засудженого від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 3 (три) роки, з покладенням на нього, відповідно до п.2-4 ч.1 ст.76 КК України.

Апеляційний суд Київської області вироком від 06.11.2013 року скасовано вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2013 року в частині призначеного йому покарання скасувати. Постановити у цій частині новий вирок. Визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.  В решті Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2013 року залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Однак судом належним чином не враховано ставлення обвинуваченого до вчинених ним порушень та поведінку після вчинення злочину. Зокрема, що з моменту вчинення інкримінованих йому дій, з 19.12.2012 року до подачі апеляційної скарги, засуджений не приймав будь яких дій по врегулюванню конфлікту з потерпілою, вибачення перед нею, відшкодування заподіяної шкоди. Тобто ця поведінка обвинуваченого засудженого не свідчить про його щире каяття.

З вироку суду вбачається, що, приймаючи рішення про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, суд належним чином його не обґрунтував, лише зазначивши у вироку, що його виправлення і перевиховання ще можливе без ізоляції від суспільства. Разом з тим, такий висновок суду слід визнати формальним і таким, що не в повному обсязі відповідає матеріалам кримінального провадження.

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги потерпілої стосовно безпідставного не застосування судом першої інстанції до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, по скільки він вчинив грубі порушення Правил дорожнього руху, внаслідок яких настала смерть потерпілого.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, а тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання з постановленням в цій частині нового вироку.

При призначені обвинуваченому покарання, колегія суддів враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, обставини його вчинення та наслідки, обставини, які пом'якшують покарання - визнання своєї вини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого та його наслідків, відсутність з його сторони будь-яких спроб по врегулюванні ситуації з потерпілою, думку потерпілої та знаходить за необхідне призначити покарання в межах санкції статті, за якою він обвинувачується з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Саме таке покарання, на думку колегії суддів, буде відповідати вимогам кримінального закону і є необхідним та достатнім для досягнення його мети.

 

№ 359/5667/13-к   Головуючий у І інстанції Яковлєва Л.В 

Кримінальне провадження відносно Гапона Василя Івановича щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

За вироком суду Гапона Василя Івановича визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років без позбавлення права керувати транспортним засобом. Звільнено на підставі ст. 75 КК України засудженого Гапона Василя Івановича від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 2 (два) роки, з покладенням на нього, відповідно до п.2-4 ч.1 ст.76 КК України.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15.10.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.08.2013 року  змінено в частині розподілу процесуальних витрат та виключено посилання суду в мотивувальній частині вироку на 77 КК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

 

№ 1/359/12/2013   Головуючий у І інстанції Кабанячий Ю.В.

Кримінальна справа  по обвинуваченню Данильченка Валерія Миколайовича у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.307 ККУ.

За вироком суду Данильченка Валерія Миколайовича визнано винним у вчинені злочину, та призначити йому покарання у виді 6 /шести/ років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна на права власності.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 26.09.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.02.2013 року змінено в частині призначеного йому остаточного покарання  змінити:   - на підставі ст. 70 КК України  за сукупністю злочинів остаточне покарання призначити  шляхом  поглинання менш суворого покарання більш суворим і вважати його засудженим  до 5 ( п'яти) років і 2 (двох) місяців позбавлення волі, з  конфіскацією всього належного йому майна  на праві власності.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  разом з тим, відповідно до вимог ст. 365 КПК України  вирок в частині призначення покарання за сукупністю злочинів  підлягає зміні з наступних підстав.

Правильно  призначивши  покарання  за кожен злочин окремо і дійшовши при застосуванні ст. 70 КК України до висновку про необхідність  застосування принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим, мотивувавши застосування зазначеного принципу і вказавши про нього у вироку суд разом з тим фактично застосував принцип часткового складання призначених покарань, що за даних умов є недопустимим.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає,  можливим змінити вирок в частині призначення засудженому остаточного покарання.

 

 

 

№ 1005/11686/2012   Головуючий у І інстанції Борець Є.О.

кримінальне провадження за обвинуваченням Расула Мухаммеда Реаза, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.5 ст.27 ч.3 ст.358, ч.3 ст.358 КК України та Корсуна Олега Юрійовича, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.1 ст.358 КК України

За вироком суду Расула Мухаммеда Реаза визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.5 ст.27 ч.3 ст.358, ч.3 ст.358 КК України, та призначити йому покарання: за ч.3 ст.332 КК України – у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього його особистого майна; за ч.2 ст.27 ч.3 ст.358 КК України – у виді позбавлення волі строком на 1 рік; за ч.3 ст.358 КК України – у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ч.1, ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначити Расулу Мухаммеду Реазу остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією всього його особистого майна. Корсуна Олега Юрійовича визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.1 ст.358 КК України, та призначити йому покарання: за ч.3 ст.332 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України – у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього його особистого майна; за ч.1 ст.358 КК України – у виді обмеження волі строком на 2 роки. На підставі ч.1, ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити Корсуну Олегу Юрійовичу остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього його особистого майна. На підставі ст.ст.75, 77 КК України звільнити Корсуна Олега Юрійовича від відбування основного покарання у виді позбавлення волі та додаткового покарання у виді конфіскації всього його особисто майна, та призначити обвинуваченому іспитовий строк тривалістю 3 роки. Покладено на Корсуна Олега Юрійовича обов’язки, передбачені ст.76 КК України.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 02.10.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.05.2013 року скасовано.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  відповідно до п.1 ч.1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, судові засідання відбувалися 11.12.2012 року, 14.12.2012 року, 21.12.2012 року, 08.01.2013 року, 16.01.2013 року, 28.01.2013 року, 04.02.2013 року, 14.02.2013 року, 22.02.2013 року, 07.03.2013 року, 03.04.2013 року, 12.04.2013 року, 19.04.2013 року, 20.05.2013 року та 31.05.2013 року, однак у матеріалах справи наявні технічні носії інформації, на яких зафіксовані лише засідання від 20.05.2013 року та 31.05.2013 року. Крім того, у т. 2 на а.с. 115 є акт про відсутність звукозапису та журналу судового засідання від 29.05.2013 року.

В зв'язку з відсутністю звукозапису 14 судових засідань та журналу судового засідання за 29.05.2013 року, колегія суддів позбавлена можливості перевірити законність та обґрунтованість судового рішення та вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

 

№ 1005/7540/2012    Головуючий у І інстанції Туманова К.Л.

Кримінальна справа по обвинуваченню Лободи Сергія Геннадійовича у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

За вироком суду Лободу Сергія Геннадійовича за вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України визнаний винним та призначено покарання в виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75,104 КК України звільнений від покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. Остаточне покарання призначено на підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Бориспільського міського суду Київської області від 02 грудня 2002 року у виді позбавлення волі строком на 5 років 5 місяців.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 19.09.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.06.2013 року скасовано  та справу направлено на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що судом першої інстанції під час розгляду кримінальної справи допущено неповноту судового слідства, яка виразилася у не встановленні обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме не встановлення фактів ухилення  Лободи С.Г. від слідства в період його розшуку, а також фактів підтвердження проведення розшуку Лободи С.Г. органами внутрішніх справ, з'ясування яких може вплинути на застосування до Лободи С.Г. ст.ст. 49, 106 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи, під час допиту підсудного в судовому засіданні (а.с. 21-22, т.2) судом не з'ясовано яке саме майно було викрадено, а також не встановлено розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином потерпілій. Разом з тим, в мотивувальній частині обвинувального вироку суд викладає формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним із переліком викрадених речей і зазначенням матеріальної шкоди, заподіяної потерпілій. Таким чином, судом першої інстанції допущено невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

            Крім того, як видно з копії вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2004 року, постановленого відносно Самолюка А.О. та Васильєва А.Ю., які були засуджені за злочин, вчинений 13.04.2003 року у співучасті з Лободою С.Г., матеріальна шкода, заподіяна злочином потерпілій становила 13 591 гривню, а дії Самолюка А.О. та Васильєва А.Ю були кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України (а.с. 81-82, т.1), однак відповідно до оскаржуваного вироку за той же злочин та з тими ж співучасниками дії Лободи С.Г. кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України, а матеріальна шкода, заподіяна потерпілій  становить 9 755 гривень.  Суд першої інстанції на вказані протиріччя уваги не звернув та відповідної оцінки даним обставинам не надав. 

Суд першої інстанції під час розгляду справи, відповідно до частини 3 статті 299 КПК України (в редакції 1960 року) визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом підсудного та дослідженням характеризуючих його особу матеріалів, а тому враховуючи положення частини першої статті 365 КПК України (в редакції 1960 року) апеляційний суд позбавлений можливості перевірити вищевказані обставини, дати їм належну оцінку та усунути наявні в них протиріччя, а тому вирок суду щодо Дободи С.Г. підлягає скасуванню на підставі ст. 369 КПК України (в редакції 1960 року) з поверненням справи на новий судовий розгляд. 

            Також доречними є доводи прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції щодо протиріч у вироку з приводу зазначення дати народження Лободи С.Г.

 

№ 359/4555/13-к   Головуючий у І інстанції Саган В.М.

Кримінальне провадження по обвинуваченню  Кривокульського Сергія Васильовича у вчиненні злочину, передбаченого ст.  286 ч.2 КК України.

За вироком суду Кривокульського Сергія Васильовича визнано винним та призначити покарання:- за ст.  286 ч.2 КК України –  5 роки позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами на 3 роки. Згідно ст.75 КК України звільнити Кривокульського С.В.   від відбування покарання з випробуванням  з іспитовим строком  на 3 роки. Відповідно до ст. 76 КК України покладено обов’язки. Стягнуто з Кривокульського С.В. на користь держави  понесені витрати за проведення експертиз в сумі  2936,60 грн.

Апеляційний суд Київської області вироком від 13.08.2013 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.06.2013 року скасовано  в частині призначеного покарання. Визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 ( три ) роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 ( два ) роки. В решті вирок залишити без зміни.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що на думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні покарання Кривокульському Сергію Васильовичу вимог закону в повному обсязі не дотримався і в порушенні даних вимог закону призначив останньому покарання із застосуванням ст. ст.. 75, 76 КК України, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, внаслідок м'якості.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення послався на обставину, яка пом'якшує покарання - це відшкодування шкоди потерпілим, також врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину Кривокульським С. В. та особу винного, який вину визнав в повному обсязі, має на утриманні дружину інваліда дитинства 3 групи, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває та до кримінальної відповідальності притягується вперше. Обставиною, що обтяжує покарання суд першої інстанції, згідно ст.. 65 КК України визнав вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Разом з тим, в порушення вимог ст. 65 КК України, судом недостатньо враховано, що Кривокульський С.В. вчинив злочин, які відносяться до категорії тяжких злочинів, які вчинено з необережності в стані алкогольного сп'яніння, що суттєво обтяжує обставини вчинення злочинів.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» із змінами від 06.11.2009 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, тощо).

На думку колегії суддів, суд у вироку недостатньо обґрунтував призначення      Кривокульському С.В. покарання із застосуванням ст. 75 КК України, воно не є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок їх м'якості і є явно несправедливим. Призначене йому нове основне покарання має бути реальним. Із урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначення  покарання скасувати та постановити у цій частині новий вирок, яким призначити реальне  покарання, як це зазначено у апеляціях прокурора та потерпілого.     

Окрім цього, в апеляційній скарзі потерпілий вказує, на те що моральна шкода, спричинена загибеллю близького родича, обвинуваченим Кривокульським С.В. не була відшкодована взагалі.

 

№ 1005/8475/2012   Головуючий у І інстанції Кабанячий Ю.В.

Кримінальна справа по обвинуваченню Шкітіна Сергія Васильовича у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

За вироком суду визнаний винним та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України строком на 3 (три) роки 1 (один) місяць позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком до покарання за новим вироком, остаточне покарання призначено у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі. Цивільний позов потерпілої  на суму 2170 судом  задоволено повністю.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15.08.2013 року змінено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2013 року . Вважати засудженим за  ст. 185, ч. 3 КК України до позбавлення волі строком на 3 (три) роки 1 (один) місяць та на підставі ст. 70, ч. 4 КК України шляхом часткового складання покарань вважати його засудженим  до покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести ) місяців  позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того,  відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1-3 ст. 70 КК України призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що злочини, у вчиненні яких визнано винним Шкітіна С.В. за вироком від 13.12.2012 року вчинені останнім до постановлення вироку Броварського міскрайонного суду Київської області від 13.08.2012 року, тобто в даному випадку остаточне покарання Шкітіну С.В. , як правильно зазначається в апеляції прокурора, повинно було бути призначено останньому відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України, а не за ст. 71 того ж КК, як це помилково було зроблено судом першої інстанції.

 

№ 359/3174/13-к   Головуючий у І інстанції Ткаченко Д.В.

Кримінальне провадження відносно Мовчаренка Сергія Валерійовича щодо вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.187 КК України.

За вироком суду визнаний винним та засуджено ч.2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років із конфіскацією майна. Цивільний позов залишено без розгляду.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15.08.2013 року змінено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.06.2013 року. Виключити з мотивувальної частини вироку суду формулювання, що Мовчаренко С.В. скоїв розбійний напад на потерпілого за попередньою змовою та вважати, що Мовчаренко С.В. скоїв розбійний напад за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження. Виключити із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання, що Мовчаренко С.В. під час нанесення особою, матеріали стосовно якої виділенні в окреме провадження, ударів потерпілому тримав останнього, не даючи йому можливості піднятись. Визнати Мовчаренка С.В. винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України Мовчаренка С.В. звільнити від відбування основного покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю три роки. На підставі ст. 76 КК України покладені обов’язки.

         Суд апеляційної інстанції виходив із того,  що  з матеріалів кримінального провадження вбачається, 19.06.2013 року під час судового розгляду прокурором було змінено обвинувачення та винесено новий обвинувальний акт, в якому зазначено, що Форостянко Є.І., реалізовуючи спільний із Мовчаренком С.В. злочинний умисел, застосував до Яроша Ю.М. насильство, яке є небезпечним для здоровя та яке виразилось у нанесенні ударів кулаками та ногами по обличчю та тулубу потерпілого, спричинивши тілесні ушкодження у виді синців та саден, забою м'яких тканин лівої кисті, забою м'яких тканин грудної клітки, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Після застосування насильства, небезпечного для здоров'я, Мовчаренко С.В. та Форостянко Є.І. за попередньою змовою між собою, продовжуючи свої злочинні дії, відкрито заволоділи майном Яроша Ю.М., а саме: золотою обручкою, золотим перснем, шкіряною курткою, джинсами, спортивними туфлями та мобільним телефоном з сім-картою мобільного оператора «Київстар», чим заподіяли останньому матеріальної шкоди на суму 7849,49 грн.

Тобто, в обвинуваченні відсутнє посилання, що Мовчаренко С.В. під час нанесення  Форостянком Є.І. ударів потерпілому тримав останнього, не даючи можливості піднятись.

         За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок в частині формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, підлягає зміні.

В зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку суду формулювання, що Мовчаренко С.В. скоїв розбійний напад на потерпілого за попередньою змовою з Форостянко Є.І. та вважати, що Мовчаренко С.В. скоїв розбійний напад за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вина Форостянко Є.І. вироком суду не встановлена.

         З урахуванням характеру і ступені тяжкості вчиненого злочину, ролі Мовчаренка С.В. у вчиненні кримінального правопорушення, те що він не наносив ударів потерпілому, даних про особу обвинуваченого, який за місцем свого проживання характеризується посередньо, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, має на утриманні неповнолітнього сина, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, обставини, що пом'якшують покарання, а саме, його щире каяття та сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні обвинуваченого, а також обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів вважає за можливе призначити Мовчаренку С.в.  за ч.2 ст. 187 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 187 ч.2 КК України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

         Враховуючи те, що Мовчаренко С.В.  раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітнього сина , свою вину визнав, щиро розкаявся та сприяв розкриттю кримінального правопорушення, повністю відшкодував матеріальну шкоду потерпілому, думку потерпілого, який не наполягає на суворому покаранні обвинуваченого, колегія суддів вважає за можливе звільнити Мовчаренка С.В.  від відбування призначеного покарання з випробуванням.

 

№ 359/1321/13-к   Головуючий у І інстанції Борець Є.О.

Кримінальне провадження відносно Бровка Євгена Васильовича щодо вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України.

За вироком суду засудженого за ч.1 ст. 309 КК України до позбавлення волі строком на 1 (один) рік; на підставі ч.4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарання, призначеного вироком Бориспільського міськрайонного суду від 04.03.2013 року, з покаранням, призначеним за цим вироком суду, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.

         Апеляційний суд Київської області ухвалою від 25.07.2013 року змінено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.04.2013 року. Виключено з вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.04.2013 року, яким Бровка Є.В. засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 309 КК України, посилання на ч.4 ст. 70 КК України щодо часткового складання покарання, призначеного вироком  Бориспільського міськрайонного суду від 04.03.2013 року з покаранням, призначеним за вироком Бориспільського міськрайонного суду від 23.04.2013 року та призначено Бровку Є.В. остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 1 (один) рік.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 березня 2013 року щодо Бровка Є.В. виконувати самостійно. В решті вирок залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того,  що  з вироку суду першої інстанції вбачається, що остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 1 рік 6 місяців визначено обвинуваченому Бровку Є.В. на підставі ч.4 ст. 70 КК України, а саме шляхом часткового складання покарання, призначеного вироком Бориспільського міськрайонного суду від 04.03.2013 року з покаранням, призначеним за вироком Бориспільського міськрайонного суду від 23.04.2013 року.

         Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04.03.2013 року Бровка Є.В. засуджено за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі та відповідно до вимог ст. ст. 75, 76 КК Україйни його звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки (а.с. 62-64).

         Відповідно до вимог ч.4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК України.

         Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінальних покарань» коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинання, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

         Однак, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, суд першої інстанції призначаючи остаточне покарання Бровку Є.В. за вироками Бориспільського міськрайонного суду від 04.03.2013 року та від 23.04.2013 року не звернув на це увагу.

         Оскільки суд першої інстанції при винесенні вироку неправильно застосував вимогич.4 ст. 70 КК України та частково склав покарання, призначене вироком  Бориспільського міськрайонного суду від 04.03.2013 року з покаранням, призначеним за вироком Бориспільського міськрайонного суду від 23.04.2013 року, колегія суддів вважає, що вирок в частині застосування ч.4 ст. 70 КК України підлягає зміні.

 

№ 1-63/2012   Головуючий у І інстанції Мельник О.О.

Кримінальна справа по обвинуваченню: Громова Євгена Сергійовича у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст.187 КК України.

За вироком суду  Громова Є.С. визнаний винним та засуджений за вчинення злочину за ч. 4 ст. 187 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві особистої власності. Стягнуто з Громова на користь потерпілої Мегем   5 950 гривень матеріальних збитків та 20 000 гривень моральної шкоди. Стягнуто з Громова  на користь НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області 8840 гривень 02 коп. судових витрат. Вироком вирішено питання речових доказів.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 13 березня 2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2012 року скасував, а справу направив Бориспільському міжрайонному прокурору на додаткове розслідування.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів кримінальної справи вбачається, що зазначені вимоги закону органами досудового слідства в повній мірі дотримані не були, оскільки досудовим слідством під час розслідування справи були допущені однобічність і неповнота, не з'ясовані обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи в суді першої інстанції.

Так, в матеріалах кримінальної справи міститься довідка поліклінічного відділення Бориспільської ЦРЛ від 30.11.2011 року про те, що Громов Є.С.  не перебуває на обліку у лікаря – психіатра. Проте, в додатках до зміни апеляції прокурором надано копію довідки Київського міського психоневрологічного диспансеру № 3 від 26.02.2013 року про те, що Громов Є.С. перебуває на обліку в даному закладі з  1993 року з діагнозом: розумова відсталість в ступені дебільності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у відповідності до ч. 2 ст. 45 КПК України (в редакції 1960 року) участь захисника в даній кримінальній справі під час проведення досудового слідства є обов'язковою.

Таким чином, досудове слідство по справі не можна вважати повним і об'єктивним, оскільки по даній справі необхідно призначити і провести стаціонарну психіатричну експертизу з метою встановлення психічного стану Громова на момент вчинення ним   29 березня 2011 року злочину, у якому він обвинувачується. 

 

1005/2121/2012  Головуючий у І інстанції Журавський В.В.

кримінальна справа по  обвинуваченню Залізняка Івана Михайловича у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

За вироком суду   від 26.11.2012 року Залізняка І.М. випавдано у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 31 січня 2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26.11.2012 року скасував,  а справу направив прокурору Київської області на додаткове розслідування.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд надав неоднозначну оцінку тим доказам, які мають істотне значення для з'ясування питання про винність або невинність виправданого. Крім того, пред'явлене органами досудового слідства обвинувачення Залізніку І.М. також є неконкретним, оскільки в обвинувальному висновку не конкретизовано  в чому саме полягало порушення водієм автомобіля «Газ 3302» правил Дорожнього Руху України, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди. Також органами досудового слідства належним чином не встановлено місце наїзду на пішохода, а судом взято до уваги лише покази Залізняка І.М., які суд оцінив як правдиві та однозначні. Зазначені недоліки  впливають на вирішення питання про винуватість або невинуватість Залізняка І.М. на правильність застосування кримінального закону і не можуть бути усунуті  судом апеляційної інстанції, а також судом першої інстанції, а тому відповідно до вимог 367 КПК України (1960 року)  вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на додаткове розслідування.

 

№1/1005/248/2012   Головуючий у І інстанції Чирка С.С.

кримінальна справа за обвинуваченням: Нікитчука Ярослава Анатолійовича у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.156 КК України, ч.2 ст.301 КК України

За вироком суду від 28.02.2013 року Нікитчука Ярослава Анатолійовича визнано винними  у вчиненні злочинів передбачених  ч.1 ст. 156 КК України та ч.2 ст.301 КК України та призначити йому  покарання за ч.1 ст.156 КК України у вигляді  позбавлення  волі строком на  2 роки; за ч.2 ст.301  КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На  підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань призначити Нікитчуку Ярославу Анатолійовичу покарання у виді позбавлення волі на строк                  3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити Нікитчука Ярослава Анатолійовича від відбування покарання з випробуванням, призначивши строк випробування 1 рік 9 місяців. На підставі стю76 КК України покладені обов’язки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 28 лютого 2013 року вирок  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.02.2012 року скасував,  а справу направив Бориспільському міжрайонному прокурору Київської області на додаткове розслідування.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлена  наявність істотних  порушень  вимог  кримінально-процесуального закону, допущених під час провадження судового розгляду даної справи.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 334 КПК (1960 року), мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Проте, суд першої інстанції на порушення вказаної норми закону, у мотивувальній частині обвинувального вироку не виклав обвинувачення у повному обсязі, а саме не зазначив конкретної ознаки об'єктивної сторони вчиненого Нікитчуком Я.А злочину, передбаченого ч. 2 ст. 301 КК України, та не вказав, які передбачені диспозицією ч. 2 ст. 301 КК України, дії були вчинені Нікитчуком Я.А. щодо порнографічної продукції (ввезення, виготовлення, розповсюдження). Суд першої інстанції при призначенні Нікитчуку Я. А. покарання на порушення вимог ст.ст. 65, 301 КК України не застосував конфіскацію порнографічної відеопродукції.

 Колегією суддів встановлена наявність підстав для застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин, обвинувачення у вчиненні якого засудженому не пред'являлось та з цих підстав була подана апеляція потерпілої Ярош К.О.

Вироком суду встановлено, що Нікитчук Я.А. працюючи вчителем Бориспільської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №6 та викладаючи образотворче мистецтво в класі потерпілої Ярош К.О., 1996 р.н., яка на той час була ученицею 9-го класу та не досягла шістнадцятирічного віку, в період часу з початку серпня 2011 року до початку жовтня 2011 року вчиняв розпусні дії щодо останньої.

За таких обставин, в злочинних діях Нікитчука Я.А. наявна кваліфікуючи ознака, передбачена ч. 2 ст. 156 КК України, а саме вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 156 КК України (вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку) особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого. В процесі проведення додаткового розслідування необхідно:- провести перевірку у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом, щодо необхідності кваліфікації дій Нікитчука Я.А. за ч. 2 ст. 156 КК України.

 

Справа № 1005/2940/2012   Головуючий у І інстанції Левченко А.В.

Кримінальна справа по обвинуваченню  Трокаль Л.О., Яхова Б.Н у вчиненні злочину передбаченого  ч.2 ст.212 КК України, та Брусової Н.В. у вчиненні злочину передбаченого  ч.3 ст.364 КК України

За вироком суду визнані не винними та виправдані.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 21.11.2013 року скасовано вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2013 року, а кримінальну справу щодо вказаних осіб направлено на додаткове розслідування прокурору Київської області.

         Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, як вбачається з вищезазначеного вироку щодо вказаних осіб вийшов за межі пред'явленого обвинувачення та зробив свій висновок у вироку  про доведеність вини у скоєнні злочину, передбаченого ст. 201 КК України. Вказане обвинувачення останнім згідно вказаному вище обвинувальному висновку не пред'являлось, і вони від нього в судовому засіданні не захищались.

Таким чином, суд першої інстанції  порушив вимоги ч. 1 ст. 275 КПК України (в редакції 1960 року) та право обвинувачених  на захист, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

         Крім того, заслуговують на увагу посилання в апеляції прокурора на те, що Законом України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" від 15.11.2011 року не скасовано кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування та на п. 17 постанови Пленуму ВС України №15 від 08.10.04 року.  

Так, у ході судового розгляду даної справи було оголошено показання Троколь Л.О., які нею були надані під час досудового слідства в якості обвинуваченої, з яких вбачається, що вона вступила в злочинну змову з Брусовою та Яховим, оскільки мала намір  завдяки незаконному звільненню їх від митного контролю  Брусовою Н.В., ввезти в Україну на реалізацію ювелірні вироби з срібла та золота зі звільненням від сплати податків та інших обов'язкових платежів. З вказаних показань слідує, що незаконне переміщення  Трокаль та Яховим ювелірних виробів було вчинено з метою ухилитися від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які необхідно сплатити  при переміщенні вказаних виробів через митний кордон України.

         Однак, у порушення вимог ст. 334 КПК України, відповідно до якої мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити: формулювання обвинувачення, яке  пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання  підсудного з зазначенням  мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, суд першої інстанції у вироку навів лише показання, які були дані в судовому засіданні, у яких вона свою вину у вчиненому заперечила. Показання ж останьої під час досудового слідства та які свідчать про наявність у діях Трокаль та Яхова умислу на ухилення від сплати податків, у вироку судом не наведено та оцінки їм не надано, що відповідно  до ст. 369 КПК України (в редакції 1960 року) свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

         Також у висновках суду, які зазначені у вироку,  останній допустив протиріччя та неточності у підставах виправдання вказаних осіб.

Так, в мотивувальній частині вироку судом зазначено, що підсудні в пред'явленому обвинуваченні мають бути визнані невинними і по суду виправданими за відсутністю в їх діях події та складу злочинів. В резолютивній частині вироку  Брусову визнано невинною і виправдано  за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, а Трокаль І Яхов - за відсутністю в їх діях події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України.

         Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 327 КПК України (в редакції 1960 року) виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

         За наведених вище даних колегія суддів приходить до висновку, що виправдувальний вирок щодо Трокаль, Яхової і Брусової не може бути визнаний законним, а також є передчасним.

         Так, диспозиція складу злочину, передбаченого ст. 364  КК України є банкетною (має відсильний характер). Однак, із постанови про притягнення як обвинуваченої Брусової не видно, з порушенням яких конкретних службових обов'язків остання вчинила протиправні дії, а також який причинний зв'язок між цими порушеннями та суспільно-небезпечними наслідками, що настали в результаті цих порушень.

         В описовій частині згаданої постанови лише перелічені деякі пункти посадової інструкції головного інспектора відділу митного оформлення №7 Київської обласної митниці та зазначено, що з нею була ознайомлена Брусова (а.с. 75 Т-2). На а. с. 76 Т-2 вказаної постанови мається посилання на порушення Брусовою плану розподілу особового складу ВМО №7 та вимог посадової інструкції, однак конкретно, які вимоги (пункти) було порушено обвинуваченою не зазначено, як і не вказано чи є причинний зв'язок між учиненими ОСОБА_3 порушеннями та передбаченими законом суспільно-небезпечними наслідками.

         З такими ж недоліками складений і обвинувальний висновок.

         Недодержання органами досудового слідства наведених вище вимог кримінально-процесуального закону є підставою для повернення справи на додаткове розслідування, оскільки неконкретність пред'явленого Брусовій обвинувачення є порушенням її права на захист, так як вона була позбавлена можливості знати, в чому конкретно вона обвинувачується та захищатись від цього обвинувачення.

         Зазначені вище порушення кримінально-процесуального закону унеможливлюють залишення вироку суду першої інстанції в силі, а останнє - підставою для повернення справи на нове розслідування у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

 

№ 1005/10501/2012   Головуючий у І інстанції Левченко А.В.

Кримінальна справа по обвинуваченню Зінов’єва Миколи Георгійовича у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.164 КК України.

За вироком суду визнано винним та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.

         Апеляційний суд Київської області ухвалою від 08.08.2013 року скасовано  вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.03.2013 року, а справу  направлено прокурору Бориспільського району Київської області для організації додаткового розслідування.

         Суд апеляційної інстанції виходив із того,  що  мотивуючи прийняте рішення суд зазначив, що своїми умисними діями, які виразилися  у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) Зінов’єв М.Г. вчинив  злочин, передбачений ч.1 ст.164  КК України.

          Такий висновок суду є суперечливим і належним чином не  необґрунтований з наступних підстав.

          Так, в судовому засіданні  підсудний надавав пояснення про те, що аліменти на утримання сина він сплачував, але по мірі своєї можливості, інформацію до державної виконавчої служби надавав та з'являвся на виклики, довідки про доходи також надавав регулярно.

         Обґрунтовуючи доведеність вини Зінов’єва М.Г., суд окрім інших доказів, послався на показання свідка Іванини О.С., в провадженні якої знаходився виконавчий лист щодо підсудного. Зазначений свідок дала пояснення про  те, що станом на 01.12.2012 року борг  Зінов’єва М.Г. становив 16 805 грн., про що була зроблена довідка розрахунок. Свідок також зазначила, що підсудний надавав  довідки з місця роботи та квитанції про сплату коштів, однак на той час у нього вже був великий борг.

         Зазначеним показанням свідка суд не дав належної оцінки і не перевірив у повній мірі обставини, на які вказував підсудній щодо надання довідок та квитанції у виконавчу службу.

         Зазначені обставини є суттєвими і їх з'ясування  може мати істотне значення  для правильного вирішення справи, а також вплинути на правильність застосування кримінального закону.

         Крім того, як зазначено в описовій частині вироку, Зінов’єв М.Г. відповідно до рішення суду повинен сплачувати аліменти на користь Приходько С.Г. на утримання сина Зіновєва Владислава. Однак відповідно до копії  свідоцтва про народження, яке міститься в матеріалах справи, сином Приходько С.Г.  являється  Приходько В.М.,22.06.1998 року народження.

        Таким чином, вирок суду не відповідає фактичним обставинам, які містяться в матеріалах справи.

         Вище вказані порушення вимог кримінально-процесуального закону не можуть бути усунуті  судом апеляційної інстанції, що відповідно зі статтею 367 КПК України (1960 року) тягне за собою необхідність скасування постановленого вироку, а справа поверненню на додаткове розслідування для встановлення об'єктивної істини у справі і належної правової кваліфікації дій особи, яка обвинувачується у злісному ухиленні від сплати аліментів.

 

№ 359/1535/13-к   Головуючий у І інстанції Ткаченко Д.В.

постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2013 року, якою кримінальну справу по обвинуваченню  Сороки Д.Б. у вчиненні злочинів, передбачених  ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 172 КК України, повернуто на додаткове розслідування.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 28.11.2013 року скасовано постанову від 09.09.2013 року, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів кримінальної справи вбачається, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, не врахував вище вимог закону та рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, внаслідок чого постановив у справі рішення, яке не ґрунтується на вимогах закону. Повертаючи справу на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду, суд зазначив в постанові неповноту досудового слідства. Але  зазначені в постанові суду виявлені недоліки досудового слідства суд мав змогу усунути під час  судового розгляду справи шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілих, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення експертизи, витребування  документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України,  вчинення інших  процесуальних дій. Таким чином, в даній справі відсутні передбачені законом підстави для її повернення на додаткове розслідування.

 

№ 1/359/3/2012   Головуючий у І інстанції Мельник О.О.                      

Постановою  Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2013 року, якою кримінальну справу  по обвинуваченню в скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 191 КК України Комара Дмитра Миколайовича повернуто прокурору Київської області для проведення додаткового розслідування.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 14.11.2013 року скасовано постанову від 23.08.2013 року, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд іншим суддею.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що в порушення вимог ст..281 КПК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11.02.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування закону суд необгрунтовано повернув справу на додаткове розслідування.

Посилання суду на неконкретність пред’явленого Комару Д.М. обвинувачення є безпідставними, оскільки у пред»явленому обвинувачення відповідно до ст. 132 КПК України зазначені час, місце та інші обставини вчинення злочину настільки наскільки вони відомі слідчому, злочин у вчиненні якого обвинувачується Комар Д.М., стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

         Так, у обвинуваченні вказані обставини призначення Комара Д.М. на посаду, обставини отриманні кримінальної справи № 29-1517 саме для розслідування справи, визначені повноваження обвинуваченого щодо вирішення питання про долю речових доказів.

Посилання суду на те, що під час досудового слідства не вирішено питання щодо Свистуна та Щербатюк є безпідставними, оскільки слідством прийнято рішення відносно вказаних осіб про відмову у порушенні кримінальної справи.

         Посилання суду про необхідність перевірки щодо наявності в діях підсудного та Щербатюка ознак злочину, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України, як привласнення або розтрата за попередньою змовою групою осіб, не грунтується на законі, оскільки відповідно до ст. 275 КПК України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред»явленого обвинувачення.

 

№ 1005/3335/2012 Головуючий у І інстанції Величко В.П.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2013 року кримінальну справу по обвинуваченню Золотоперого Максима Володимировича у вчиненні злочину, передбаченого ч.І ст.172 КК України закрито, звільнено його від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки на підставі ст.7 КПК України (1960 р.). Цивільні позови по справі залишено без розгляду, вирішено питання про судові витрати та речові докази. Запобіжний захід відносно Золотоперого Максима Володимировича - скасовано.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 16.05.2013 року скасовано постанову від 15 січня  2013 року, а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  у постанові зазначено, дане діяння лише формально містить ознаки злочину, передбаченого ч.І ст.172 КК України, а по суті не є небезпечним, тобто відсутня підстава кримінальної відповідальності. Обстановка змінилась таким чином, що позитивно впливає на обвинуваченого і робить маловірогідним вчинення даною особою нового тотожного або однорідного злочину.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», для застосування ст.. 48 КК України необхідно встановити, що після певного злочину обстановка змінилась таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно-небезпечним.

На теперішній час ч. 1 ст. 172 КК України має чинність, отже діяння передбачене цією нормою кримінального права продовжує бути суспільно-небезпечним, тому висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, що, на думку колегії судців, є підставою для скасування постанови суду згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 367 КПК України 1960 року. Крім того в описово-мотивувальній частині постанови в її першому абзаці суд помилково вказав, що в діях Золотоперого М.В. формально містяться ознаки злочину передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, в той час, коли він обвинувачується за ч. 1 ст. 172 названого Кодексу.

 

№1/359/122013  Головуючий суддя у І інстанції  Кабанячий Ю.В.

Кримінальна справа по обвинуваченню Данильченка Валерія Миколайовича у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.307 КК України

Вироком суду Данильченка Валерія Миколайовича визнанно винним та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Апеляційний суд Київської області постановою від 08.04.2013 року кримінальну справу повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог ч.4 ст.349 КПК України(1960 року), судом першої інстанції вимоги закону виконані не були, клопотання засудженого Данильченка В.М. про ознайомлення з матеріалами справи залишилось не розглянутим.

 

№1005/8475/2012  Головуючий у І інстанції Кабанячий Ю.В.

кримінальна справа  по обвинуваченню   Шкітіна С.В. у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

За вироком суду визнаний винним та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Апеляційний суд Київської області постановою від 02.04.2013 року кримінальну справу повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог  ст.349, 353  КПК України(1960 року), апеляція засудженого подана з пропуском строку на оскарження вироку.

 

№ 1005/4293/2012     Головуючий у І інстанції        Саган В.М.

постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29.12.2012 року, якою кримінальну справу щодо Каплуна Олександра Анатолійовича, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених п.6, 9 ч.2 ст.115, ч. ст.186 КК України повернуто Бориспільському міжрайонному прокурору на додаткове розслідування.

Апеляційний суд Київської області постановою від 27.03.2013 року кримінальну справу повернув для виконання вимог ст..350 КПК України(1960 року).

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  у відповідності до ст. 350 КПК України (1960 року), апеляція має відповідати вимогам. зазначеним у цій нормі закону. При невиконанні особою, яка подала апеляцію, встановлених законом вимог, апеляція повинна залишатися без руху, з наданням автору апеляції строку для усунення недоліків. В порушення цих вимог апеляція, подана прокурором Бакланом В.М. вимогам закону не відповідає, проте справа призначена до розгляду в суді апеляційної інстанції. Так, з апеляції вбачається, що прокурор просить суд апеляційної інстанції направити кримінальну справу щодо Каплуна В.М. на новий судовий розгляд, в зв'язку з істотним порушенням кримінального закону, не зазначаючи, проте, яку саме норму кримінального закону порушено судом та в чому це порушення полягає . Вказані недоліки апеляції позбавляють суд апеляційної інстанції перевірити обгрунтованість апеляції та правильність прийнятого судом рішення.

 

№ 1005/2936/2012   Головуючий у І інстанції Борець Є.О

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 27 червня 2013 року Костюченко О.В.   засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 121  КК України до  8 років позбавлення волі.

Апеляційний суд Київської області постановою від 14.10.2013 року кримінальну справу щодо повернув до Бориспільського  міськрайонного суду  Київської області для виконання вимог  ст.  352 КПК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  з апеляції не можна з'ясувати з якими ж висновками суду не погоджується прокурор і які є підстави для зміни чи скасування  вироку,  оскільки на жодну із підстав, передбачених ст. 367 КПК України  прокурор в апеляції  взагалі не посилається.  При цьому апелянт  обмежився тільки загальними посилками, що позбавляє суд апеляційної інстанції можливості визначитися з питанням про законність чи незаконність судового рішення.

Враховуючи, що в даному випадку позиція прокурора є суперечливою і не узгоджується з вимогами кримінально-процесуального закону,  головуючий у суді першої інстанції повинен був у відповідності до вимог  ст.  352 КПК України своєю постановою залишити апеляцію без руху та повідомити апелянта про необхідність виконання зазначених вимог закону.

Виходячи з того,  що суд першої інстанції прийняв апеляцію,  яка не відповідає вимогам  ст. 350 КПК України,  справа у відповідності з вимогами   п. 4 ч. 2  ст. 359 КПК України  підлягає поверненню  до суду першої інстанції.

 

№1005/5035/2012 Головуючий у І інстанції Чирка С.С.

Кримінальна справа по обвинуваченню Кохна О.М. у вчиненні злочину передбаченого ч.3, ст.185, ч.3 ст187, ч.1 ст.263, ст..395 КК України.

За вироком суду визнано винним у вчинені злочину, та призначити йому покарання у виді 7 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 07.10.2013 року кримінальну справу  повернуто до Бориспільського суду для виконання вимог ст..349 КПК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  засудженим була подана заява про ознайомлення з матеріалами справи, протоколом судового засідання та аудіо записами. Відповідно до розписки засудженого, він ознайомився з том.6. Однак в матеріалах справи відсутні дані про ознайомлення його з матеріалами кримінальної справи том1-5, а також з аудіо записами судових засідань.

 

№ 1005/5139/2012 Головуючий у І інстанції Вознюк С.М.

Кримінальна справа по обвинуваченню Бондаренка Володимира Васильовича у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України

За вироком суду визнаний винний та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки із позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки та звільнено від відбування покарання призначеного судом на підставі ЗУ «Про амністію».

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 03.09.2013 року кримінальну справу  повернуто до Бориспільського суду для виконання вимог ст. 352, 354 КПК України.

         Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  представник потерпілих в апеляції, посилаючись на незаконність застосування до засудженого вимог ЗУ «Про амністію в 2011 році», в порушення вимог ст..350 КПК України, обґрунтувань на підтвердження своїх доводів не зазначив.

         Суд першої інстанції на невиконання вимог ст.350 КПК України та допущені недоліки уваги не звернув і рішення у відповідності за ст..352 КПК України про необхідність виконання таких вимог не прийняв.

 

№ 1/359/25/2013 Головуючий у І інстанції Величко В.П.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.01.2013 року закрито кримінальну справу по обвинуваченню Золотоперого Максима Володимировича у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, звільнивши його від кримінальної відповідальності за вказаною статтею КК України, у зв’язку зі зміною обстановки, на підставі ст. 7 КПК України (в ред. 1960р.).

Апеляційний суд Київської області постановою від 11 лютого  2013 року кримінальну справу повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог ст. 352 КПК України ( в редакції 1960 року)

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляція не відповідає вимогам ст..350 КПК України. Вказавши свою не згоду з висновками суду, потерпілий в апеляції так і не вказав в чому полягає незаконність оскаржуваної ним постанови суду та не наведені доводи на обґрунтування апеляції.

 

№ 1/1005/414/2012  Головуючий у І інстанції Мельник О.О.

кримінальна справа по обвинуваченню Молодик О.О. у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та Сайкової Т.А. у скоєнні злочину, передбаченому ст.15 ч.2 ст.185 КК України.

Вироком Бориспільського міськрайоннного суду Київської області від 12.11.2012 року  Молодик Ольгу Олександрівну визнати винною в скоєні злочину, передбаченого ст.185 ч.2 КК України і призначити покарання в виді 2-х років позбавлення волі.   На підставі ст.75 КК України, звільнити засуджену Молодик О.О. від відбування покарання, з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Сайкову Тетяну Анатоліївну визнати винною в скоєні злочинів, передбачених ст.15 ч.2, ст.185 ч.2, ст. 185 ч.2 КК України і призначити покарання:за ст.15 ч.2, ст.185 ч.2 КК України у виді 1 року позбавлення волі;за ч.2 ст. 185 КК України у виді 1 року 6-ти місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України, остаточно призначити покарання Сайковій Т.А., шляхом часткового складення, у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, звільнити засуджену Сайкову Т.А. від відбування покарання, з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Цивільний позов задоволено.

Апеляційний суд Київської області постановою від 07 лютого  2013 року кримінальну справу повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог ст. 349 КПК України

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не надав можливості засудженій Молодик ознайомитися з матеріалами справи, яка неодноразово зверталася з заявами про ознайомлення з матеріалами справи та протоколом судового засідання.

 

№ 359/4518/13-к   Головуючий у І інстанції Саган В.М.

кримінальне провадження відносно Демешка В.І. який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 травня  2013 року обвинувальний акт  у кримінальному провадженні був повернутий  прокурору для усунення виявлених недоліків відповідно до вимог п.3 ч.3, 4 ст.314 КПК України.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 20.06.2013 року скасовано ухвалу від 17 травня  2013 року та обвинувальний акт повернуто до  Бориспільського міськрайонного суду Київської області для виконання вимог ст.ст.314, 315 КПК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновок суду про невідповідність обвинувального акта вимогам ст.291 КПК України з підстав невірного зазначення анкетних відомостей обвинуваченого в даному процесуальному документі є безпідставним. Щодо неправильного відмінювання прізвища Демешок В.І. за обвинувальним актом, то згідно правил відмінювання власних особових назв, а саме - чергування голосних «о» та «є»  з нульовим звуком, відбувається випадання голосних «о» та «є». Тому, при відмінюванні прізвища Демешок В.І.у чоловічому роді відбувається випадання у останньому складі літери «о», а саме: називний відмінок - Демешок; родовий відмінок - Демешка; давальний відмінок - Демешку; орудний відмінок - Демешком. Дане підтверджено і довідкою управління освіти і науки Бориспільської міської ради Київської області. А тому, прізвище обвинуваченого відмінено відповідно до орфографічного правопису в українській мові. З огляду на вищенаведене, колегія суддів знаходить, що зазначена в ухвалі суду обставина не може слугувати підставою для повернення обвинувального акту прокурору. Разом з тим не зазначення у вступній частині ухвали суду даних щодо учасників підготовчого провадження, про що зазначає в апеляційній скарзі прокурор,  є певним порушенням вимог ст.372 КПК України щодо змісту ухвали, однак не є істотним, яке б могло вплинути на прийняття судом першої інстанції законного і обґрунтованого рішення по справі.  Будь-які сумніви про невиконання судом вимог ч.2 ст.314 КПК України щодо обов'язкової участі обвинуваченого, захисника, потерпілих, їх представників,  спростовуються даними журналу судового засідання.

 

№ 359/794/2013 головуючий у І інстанції Саган В.М.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2013 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням Приходька Вггалія Григоровича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України повернуто старшому прокурору Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області для усунення виявлених недоліків.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 09.04.2013 року скасовано ухвалу від 25.02.2013 року та обвинувальний акт повернуто до  Бориспільського міськрайонного суду Київської області для виконання вимог ст.ст.314, 315 КПК України на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зокрема, підставою ухвалення такого рішення стало, на думку суду, недотримання прокурором, при формулюванні пред'явленого обвинувачення ч. 2 ст. 291 КПК України.

Колегія суддів вважає, що вказане твердження суду є необгрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Так, в обвинувальному акті у кримінальному провадженні за обвинуваченням Приходька В.Г. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України вказані обставини, що є обов'язковими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а саме: грубе порушення громадського порядку, у вигляді вчинення злочину у громадському місці - неподалік від продуктового магазину по вул. Гагаріна в с. В.Олександрівка Бориспільського району Київської області, що супроводжувалось висловлюванням обвинуваченого нецензурною лайкою.

Також, з обвинувального акту чітко вбачається, що мотивом злочину було - явна неповага до суспільства, а саме, що Приходько В.Г. здійснював побиття Ценцерук О.В., використовуючи малозначний привід, те, що Ценцерук О.В. не хотіла з ним спілкуватися та поновлювати стосунки.

Крім того, ознакою особливої зухвалості зі сторони обвинуваченого Приходька В.Г. є нанесення потерпілій Ценцерук О.В., великої кількості побоїв з подоланням її опору, внаслідок яких їй були спричинені тілесні ушкодження та фізичний біль. Окрім цього, в обвинувальному акті зазначено обставину, що обтяжує покарання Приходьку В.Г. - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння

 

№ 359/8712/13-к   Головуючий у І інстанції Саган В.М.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2013 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012100100000557 по обвинуваченню  Лехманик Н.П. у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України повернуто Бориспільському міжрайонному прокурору для виконання вимог КПК України.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 17.10.2013 року скасовано ухвалу від 13.09.2013 року та обвинувальний акт повернуто до  Бориспільського міськрайонного суду Київської області для виконання вимог ст.ст.314, 316 КПК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що Колегія судів, перевіривши обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012100100000557 від 12.12.2012 року відносно Лехманик Н.П. вважає, що вказаний акт  відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Зокрема  в обвинувальному акті викладені всі фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, вказана правова кваліфікація кримінального  правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та сформульовано  обвинувачення.

Виходячи з аналізу статті 291 КПК України,  до обвинувального акту, який направлений до суду, має бути додана, зокрема розписка підозрюваного  про отримання копії обвинувального акта.

Однак, в матеріалах провадження /а.с.6/ знаходиться акт від 28 серпня 2013 року про відмову отримання обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваною, який складений та підписаний старшим прокурором Бориспільської міжрайонної прокуратури Маркицьким А.М. в присутності свідків

Тому, на думку колегії суддів, висновок районного суду про те, що однією з підстав повернення обвинувального акту прокурору є відсутність в матеріалах підтвердження щодо вручення обвинуваченій копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування є безпідставним. Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження старшим прокурором Бориспільської міжрайонної прокуратури складено акт про відмову  отримати копію обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, який засвідчує виконання прокурором вимог ч.4 п.3 ст.291 КПК України.

Посилання в ухвалі на порушення прокурором ст. 293 КПК України, а саме, що прокурором не було вручено  захиснику копію обвинувального акту з копією реєстру матеріалів досудового розслідування, як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору є непереконливим, оскільки підставою для повернення обвинувального акту прокурору може бути порушення вимог ст. 291 КПК України в якій жодним чином не відмічено про необхідність  надання в додатках до обвинувального акту розписки  захисника про отримання ним копії  обвинувального акту та  реєстру матеріалів досудового розслідування.

Посилання в ухвалі на те, що обвинуваченій не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч.1 ст.  358 КК України суперечить матеріалам кримінального провадження, оскільки, як видно  із реєстру матеріалів досудового  розслідування обвинуваченій було повідомлено про підозру  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч.3 ст.  358 КК України 29 квітня 2013 року.  Про інші кримінальні правопорушення в обвинувальному акті мова не йде.

Отже, суд першої інстанції не дотримався вимог  ст. 314 КПК України та без достатніх підстав   повернув обвинувальний акт Бориспільському міжрайонному прокурору, чим порушив вимоги кримінально процесуального закону.

 

 № 1-кс/359/31/13 Головуючий у І інстанції Левченко А.В.

скарга адвоката Баховського М.М. в інтересах Пархоменко О.В. на постанову Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області від 15.11. 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи.

Постановою  судді Бориспільського міськрайонного суду Левченко А.В. від 22.02.2013 року   скаргу адвоката Баховського М.М. в інтересах Пархоменко О.В. на постанову Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області від 15.11. 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно Драгирука М.Д. по матеріалам ЖРЗПЗ №8614\1 від12.11.2012 р. залишити без задоволення.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 14 березня 2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.02.2013 року скасував та матеріали направив на новий судовий розгляд в той же суд іншим суддею.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що постанова судді за результатами перевірки законності і обґрунтованості рішень органу  дізнання, слідчого, прокурора має бути вмотивованою. Суддя зобов'язаний указати в постанові, які саме факти чи обставини покладені в основу прийнятого за скаргою рішення.Вказані вимоги закону судом не дотримані. Як убачається з постанови про скасування  постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від  24 жовтня 2012 року / а.с.65 відмовного матеріалу/  заступником Бориспільського  міжрайонного прокурора було вказано на те, що в ході додаткової перевірки  необхідно перевірити доводи заявниці, зокрема,  щодо зміни назви вулиці та  виправлення адреси. Однак по даний час зазначені вказівки не  виконані, не долучено до матеріалів перевірки документу, на підставі якого відбувалася зміна вулиць, офіційно не опитано особу, яка вносила зміни до документів. Крім того,  протягом всієї перевірки не опитано саму заявницю Пархоменко О.В.

 

№1-кс/1005/4/2012 Головуючий у І інстанції Вознюк С.М.

скарга Голікова Олексія Матвійовича на постанову від 03.11.2010 року старшого слідчого СВ ПМ Бориспільської ОДПІ Лисенка В.В. про порушення кримінальної справи щодо директора ПП “Бліц-Трейд”Голікова О.М. за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Постановою  судді Бориспільського міськрайонного суду Вознюка С.М. від 11.12.2012 року   скаргу Голікова Олексія Матвійовича залишено без задоволення.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 25 січня 2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.12.2012 року скасував та матеріали направив до суду першої інстанції для виконання вимог КПК України.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що в матеріалах справи, представлених суду, міститься постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2010 року, яка залишена без змін апеляційною та касаційною інстанцією про скасування постанови про порушення кримінальної справи відносно від 09.08.2010 року  за тим же фактом та тією ж кваліфікацією. Крім того, в матеріалах справи є постанова старшого оперуповноваженого відділу податкової міліції по обслуговуванню Бориспільського району ГВПМ Броварської ОДПІ від 22.06.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за даним фактом відносно директора ПП «Бліц-Трейд» за відсутністю ознак злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. Вказані обставини судом фактично не було враховано, тобто в даному випадку суд не перевірив чи немає обставин, передбачених ст. 6 КПК України, які виключають провадження в кримінальній справі. Колегія суддів приходить до висновку, що суд при розгляді скарги не дотримався вимог ст.236-8 КПК України 1960 року. Наведене у своїй сукупності вказує на те, що скарга на постанову про порушення кримінальної справи була залишена судом першої інстанції без задоволення без належної перевірки, тому постанова суду не може визнаватись законною і обґрунтованою і підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції, оскільки розгляд скарг даної категорії по суті віднесено до компетенції суду першої інстанції, апеляційний суд в силу вимог закону позбавлений такої можливості, так як апеляційною інстанцією здійснюється лише перевірка обґрунтованості та правильності висновків суду першої інстанції.           Разом з тим, у зв'язку з набранням 20 листопада 2012 року чинності Кримінальним процесуальним кодексом України, положення якого не передбачають стадії порушення кримінальної справи та процедури оскарження відповідної постанови, суду першої інстанції необхідно врахувати положення п.10 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, з огляду на що у таких випадках приймається постанова про відмову в розгляді такої скарги.

 

№4/1005/355/12  Головуючий у І інстанції Журавський В.В.

скарга Саух Ольги Вікторівни в інтересах Босого Миколи Федотовича на постанову старшого помічника Бориспільського міжрайпрокурора Київської області Зінченка О.В. від 25.06.2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи.

Постановою  судді Бориспільського міськрайонного суду Журавського В.В. від 25.12.2012 року   скаргу залишено без задоволення.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 08 лютого 2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25.12.2012 року скасував та матеріали направив до суду першої інстанції на новий розгляд іншим суддею.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зі змісту скарги Босого від 07.07.2012 року об'єктом оскарження є постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, яку він вважає незаконною з підстав, які наведені в мотивувальній частині скарги. Приймаючи рішення, суд не дослідив та не перевірив доводи Босого, викладені в скарзі у зв'язку з чим прийняв формальне та немотивоване рішення. З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, наведення порушення істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, що тягне за собою скасуванню  постанови суду з направленням справи на новий судовий розгляд, в ході якого необхідно усунути наведені недоліки, ретельно перевірити всі обставини справи та доводи Босого і його представника, в залежності від встановленого прийняти рішення, яке б відповідало чинному законодавству України.

 

1-кс/359/76/2013  Головуючий у першій інстанції Борець Є.О.

Скарга Голікова О.М. на постанову про порушення кримінальної справи щодо нього за ч.3 ст.212 КК України.

Постановою  судді Бориспільського міськрайонного суду від 15.02.2013 року  відмовлено у прийнятті до розгляду скарги

 Апеляційний суд Київської області ухвалою від 16.04.2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.02.2013 року скасував та матеріали направив до суду першої інстанції на новий розгляд іншим суддею.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що  суд першої інстанції не виконав вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 25.01.2013 року, чим час порушив вимоги ст.374 КПК України 1960 року. Так. в ухвалі апеляційного суду зазначено, що в матеріалах справи наявна постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2010 року, яка залишена без змін апеляційною та касаційною інстанціями про скасування постанови про порушення кримінальної справи відносно Голікова О.М. від 09.08.2010 року за тим же фактом та тією ж кваліфікацією. Крім того, в матеріалах справи є не скасована постанова старшого оперуповноваженого відділу податкової міліції від 22.06.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за даним фактом відносно Голікова О.М. за відсутністю ознак злочину передбаченого ч. З ст.212 КК України.

Проте суд першої інстанції не дотримався вимог ст.. 236-8 КПК України 1960 року, не перевірив чи немає обставин передбачених ст.. 6 КПК України 1960 року, які виключають провадження у кримінальній справі, чим допустив однобічність та неповноту судового слідства, що є підставою для скасування постанови суду згідно п. 1 ч. 1 ст. 367 КПК України 1960 року.

 

№ 359/11825/13-к   Головуючий у І інстанції Величко В.П.

клопотання слідчого СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Тютюна Р.А., погоджене із старшим прокурором Бориспільської міжрайонної прокуратури Цехмістером А.В. про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.2 ст. 186 КК України.

Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2013 року, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на два  місяці, тобто до 31 січня 2014року.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 12.12.2013 року ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2013 року змінено. Вважати обраним запобіжний  захід  у виді тримання його  під вартою на 60 днів, тобто  до 28 січня 2014 року.  В решті ухвалу залишити без зміни.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвала судді в частині кінцевої дати тримання під вартою підлягає зміні з наступних підстав. З ухвали вбачається, що строк тримання ОСОБА_2 під вартою судом обраний до 31 січня 2014 року. Згідно протоколу затриманий в порядку ст. 208 КПК України 30.11.2013 року о 10 год. 50 хв. Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала підлягає зміні із зазначенням  обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою  на 60 днів, тобто до 28.01.2014 року.

 

№ 359/11387/13-к   Головуючий у І інстанції Журавський В.В.

Ухвалою слідчого судді Бориспільського  міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2013 року, за якою в задоволенні скарги Багінського А.М. в інтересах Шепотько Н.В. на постанову слідчого СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Мужаровського С.В. про закриття кримінального провадження від 02.10.2013 року відмовлено.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 04.12.2013 року ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11. 2013 року скасував та  постановив нову ухвалу, якою постанову слідчого СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Мужаровського С.В. від 02.10.2013 року про закриття кримінального провадження № 12012100010000290 від 02.02.2013 року - скасовано.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що слідчий Мужаровіський С.В. в оскаржуваній постанові прийшов до висновку, що ДТП сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху з боку Попушан І.С., який від отриманих тілесних ушкоджень помер. На підставі цього слідчий прийшов до непередбачуваного висновку про те, що кримінальне провадження № 12012100010000290 від 02.02.2013 року підлягає закриттю на підставі ч.1 п.2 ст. 284 КПК України «у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України».  Колегія суддів вважає це рішення слідчого таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та на вимогах Закону, оскільки в даному випадку йому слід було керуватись ч. 1 п. 5 ст. 284 КПК України, оскільки питання щодо реабілітації померлого по даній справі не ставиться.

        Суд 1-ї інстанції на це порушення уваги не звернув, та, в свою чергу, допустив порушення вимог ст. 306 КПК України, розглянувши скаргу за відсутністю потерпілої чи її представника.

 

№ 357/9747/13-К   Головуючий у І інстанції Кабанячий Ю.В.

Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2013 року, якою задоволено клопотання прокурора Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області та накладено арешт на обладнання для виробництва будівельних оздоблювальних конструкцій - профілів з ПВХ (сайдингу), заборонено директору «ПП «Ферокс ТМ» Гальченко А.М. використання цього майна та розпорядження ним, у тому числі шляхом відчуження будь-яким способом, з метою запобігання його зникненню, втраті чи пошкодженню, або настанню інших наслідків, які можуть завадити кримінальному провадженню.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від16.10.2013 року ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2013 року скасував та  постановив нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора

         Суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів розгляду клопотання вбачається, дотримано не було вимог закону ст..170 та 171 КПК України.

         Так, в клопотанні прокурора не зазначено кому конкретно належить майно, на яке він просить накласти арешт та не зазначено, якими документами підтверджується право власності на майно, на яке прокурор просить накласти арешт.

                   Крім того, слідчим суддею місцевого суду залишилась поза увагою та обставина, що на момент розгляду клопотання про накладення арешту на майно, Мостипан М.Є. перебувала в статусі свідка і не була ні підозрюваною, ні обвинуваченою в даному кримінальному провадженні.

 

 

 

№ 359/11164/13-к   Головуючий у І інстанції Журавський В.В.

постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 06 грудня 2013  року  про скасування щодо них заходів безпеки, обраних постановою судді Бориспільського міського суду Київської області від 06 грудня 2002 року та постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня  2013 року про відмову в задоволенні заяви щодо винесення окремої постанови на адресу  начальника ГУ МВС України в місті Києві з приводу неналежного розслідування кримінальної справи № 10 – 1759.

         Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області  від 06 грудня 2013 року клопотання було задоволено та скасовано заходи безпеки.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 16.12.2013 року постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06.12.2013 року скасував та відмовлено  в задоволенні клопотання командиру спеціального батальйону судової міліції «Грифон».

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що із наданих матеріалів вбачається та зазначено в апеляційній скарзі, за фактом нападу  на апелянтів  14.11.2002 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 22.11.2002 року порушена кримінальна справа за ч.2 ст.187 КК України, яка 29.04.2011 року перекваліфікована на ч.4 ст.187 КК України, але  по даний час особи, що вчинили злочин не встановлені.

Крім цього,  постановою Солом'янського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 16.11.2011 року порушена кримінальна справа за ч.1 ст.185 КК України за фактом викрадення з належного Браславській Л.З. автомобіля грошових коштів в сумі 31 000 грн., яка в подальшому була перекваліфікована на ч.3 ст.185 КК України і заявниця визнана потерпілою. Враховуючи зазначені обставини колегія суддів вважає, що достовірної інформації про усунення загрози життю і майну не надано, не надходило також заяв вказаних осіб про скасування заходів безпеки, а тому винесення оскаржуваної постанови з цього приводу вважаємо передчасним.

Що стосується оскарження постанови суду  від 06.12.2013 року про відмову в задоволенні заяви про винесення окремої постанови з приводу неналежного розслідування кримінальної справи, то вказана постанова оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.